Василь Байдак – український стендап артист, який з 24 лютого активно волонтерить і збирає сотні тисяч гривень на ЗСУ. Він вирушив у тур Європою, щоб зібрати кошти на потреби військових. І саме у Берліні вдалося зібрати покищо найбільше донатів.
Публікуємо роздуми коміка про серйозні речі: волонтерство, сміливість та жарти під час війни.
«Це мій перший європейський тур. Всього 11 міст. На аукціоні в Берліні було зібрано багато коштів, тож Берлін – мій фаворит. Ще багато коштів зібрали у Вроцлаві. Стендап зроблений з такою ціллю, щоб привезти для українців за кордоном трохи українського, що гріє душу».
«Бути сміливим — це бути українцем. Ти борешся, ти виживаєш від ракет. При цьому ти щось робиш. Ми стараємося бути міцним тилом, але найперша сміливість, яка приходить на думку – це наші військові. Сміливість про яку я розказую в стендапі – це сміливість людей, які знаходяться в окупаціі, борються з окупаційною владою і продовжують бути українцями там, де знищують все українське. Сміливість – витрачати свій час та кошти на допомогу. Коли ти працюєш в векторі, направленому на перемогу в Україні – це сміливість. А ще сміливість – це замовити в AROMA KAVA банановий лате».
«Зараз є багато людей, які просто допомагають, не задумуючись чи є час чи ресурс на це. Вони так роблять, бо треба. Мені подобається, що це є і в мені і я сподіваюсь, що зможу зберегти цю здатність просто допомагати після перемоги».
«Звичайно, волонтери вигорають, та просто люди вигорають, військові, лікарі, айтішники… Як тут не вигоряти, коли росія нас палить? Але справляємось».
«Коли ми приїхали до Німеччини і пішли на мітинги у Гамбурзі та Дюссельдорфі, то нам сказали, що людей на них стало значно менше. Мені здається, треба розуміти, що люди не просто втомилися, а заспокоюють себе думкою “та що я на цьому мітингу?”. Колись була така ж проблема з донатами – що там мої 5 гривень… Але якщо ти скинеш 5 гривень, ще хтось скине 5-10 гривень, то саме так і збираються мільйони.. Те саме і з мітингами, люди думають «що я зі своїм ростом 160 см, вийду на мітинг, мене навіть не буде видно!”. Але якщо так вийде багато людей, це буде офігіти, який мітинг!».
«Засмучує, що, наприклад, в Празі ростуть проросійські настрої. Вони такі «через українців нам живеться гірше в Празі!». Російське ІПСО працює над цим і люди, які проти України (бо ж якщо ви не проти росії, ви проти України), збирають мітинги в 50-60 тисяч людей. Приходиш на український мітинг, а там людей набагато менше. Ну як тут не злитися?».
«Чи не втомилися всі від війни? Ні не втомилися. Німці не втомилися дивитися на українців за кордоном. Вони навпаки шоковані тим, що люди досі збираються та влаштовують демонстраціі, що люди дев’ятий місяць виходять на вулиці боротися за свою країну».
«Українці в Україні стежать за мітингами за кордоном. Вони відчувають один одного. Навіть військові стежать і цікавляться, що відбувається за кордоном. Їх бадьорить, коли вони знають, що вони захищають не тільки кордони, а українців у всіх куточках світу. Вони захищають українську національність, єдність та ідентичність. А як можна говорити про якусь ідентичність, коли на мітинги не ходять?».
«Я перейшов на українську мову в публічному просторі 24 лютого і поступово став розмовляти українською і в повсякденному житті. Це дуже важливо, особливо за кордоном, бо тобі потрібно ідентифікувати своїх».
«У всіх змінилося життя тому і змінилися жарти. Я, наприклад, більше не виступаю зі старими жартами. Дуже рідко я їх додаю до програми, якщо тільки вони лягають в реалії війни».
«В цьому турі ми вже придбали авто для військових, генератор, ще нам передадуть дрон, якусь волонтерку і поїдемо додому. Без світла, зі свічками, де небезпечно, але атмосферно».
«Хочу додому, де повітряні тривоги, де можна каву на Подолі попити, зняти відео про новий збір на Щекавиці. Мені в Європі важко. Бо я дивлюсь на людей, що посміхаються, і починаю біситися. Бо розумію, що росія забрала в нас таке життя – з буденними планами та посмішками».
«Я не відчуваю, що війна зараз закінчиться. Я ціную кожен день, просто його проживаю і роблю його максимально корисним і кайфовим. Кожен день запам’ятовую, більше немає режиму “зараз-зараз, ми прокинемось і все буде ок”. Ні, ми прокинемось і буде війна. Тому треба працювати далі».
«Хочу подякувати всім хто ходить на мітинги та Юлі Онищенко, яка допомагала організовувати мій та інші стендапи в Space Meduza Bar, які збирають кошти на ЗСУ».
Фото: Олена Краснокутська
