Олексій Макеєв став Послом України в Німеччині 24 жовтня 2022 року, прийшовши на зміну Андрію Мельнику. Після різких заяв попередника, що сколихнули німецьке суспільство, до нового амбасадора прикута особлива увага. Ми поспілкувалися на першому офіційному прийнятті пана Посла — про те, які зміни в німецькому сприйнятті України відбулися останнім часом, як просувається військова допомога, чому російський фільм усе ж таки показали на Berlinale, як уникати конфліктів з “путінферштейнерами” і за що пан Макеєв любить Берлін.

• Хоч організатори Berlinale і продемонстрували Україні безпрецедентну підтримку й солідарність, усе ж таки фільм режисерки з Чечні російського походження з’явився у програмі. Як ви до цього поставилися?

Це був важливий момент у наших розмовах з організаторами. Ми досягли того, що на відкритті фестивалю та перед показом фільму організатори чітко висловили позиції учасників — засудження російської агресії. Режисерка теж озвучила, що проти російської війни в Україні. Тобто заява збоку дирекції фестивалю та збоку учасників була оприлюднена. Для нас це було важливо. Також цей фільм франко-російського виробництва. З участі у фестивалі виключили всі компанії, що мають відношення до російського уряду чи ним спонсоруються. Думаю, це правильний крок, тому що такі ж процеси відбуваються у світовому спорті та світовому мистецтві. 

• А чому було важливо показати цей фільм? Чому не можна було і його скасувати?

Насправді тут вибір за організаторами фестивалю. Робота зазвичай ведеться по кожному конкретному фільму окремо. Справа не тільки в тому, щоби повністю виключити російську культуру.

Йдеться про те, щоб російська культура, яка пропагує насильство, яка пов’язана з державою, не мала ніякого впливу. 

Тобто ми говоримо про те, що ті, хто підтримують цю війну, ті, хто мовчать, ті, хто не виступають проти цієї війни, не мають отримувати доступу до телебачення та кіномайданчиків. Але я сам цей фільм не бачив.

• Як довго ви жили в Берліні до того, як стали послом України, і як призвичаїлися до міста?

У Берліні я провів чотири роки, з 2005 по 2009 рік. Не скажу, що помітив якісь значні зміни. Та у мене з жовтня і можливості погуляти центром не було. Єдине що, якоїсь неділі, коли було сонечко, я вийшов із сім’єю в Тірґартен. А так Берлін я бачу тільки зі свого офісу чи з урядових кабінетів, або з Бундестаґу, бо роботи багато. Проте, що мене вразило — люди зовсім інші. Коли йду вулицями міста, то зустрічаю стільки людей, які висловлюють мені, як послу, й Україні в моєму обличчі підтримку та солідарність. Звичайно, це дуже гріє серце, як і кількість українських прапорів на будівлях, що свідчить про надзвичайний знак солідарності від берлінців. 

• Тобто вас упізнають берлінці, й вони стежать за вашою політикою?

Так сталося, що інтерес до України шалений, як від людей, так і від медіа. Будь-яка поява на телебаченні викликає також реакцію. Я відчував до себе лише позитивні емоції. І сприймаю їх не на свою адресу, а на адресу всієї України й усіх українців, які сьогодні в Німеччині й тут, у Берліні.

• Напевно, у вас уже був тут налаштований побут і свої улюблені місця. Чи довелося чомусь зрадити, зважаючи на посаду?

Ну, між «сьогодні» і «тоді» все ж різниця в десять років. І я змінився, і Берлін. Але я б із великим задоволенням, як і робив колись, сходив би на футбол. Тим паче що сьогодні в Берліні можна потрапити й на «Герту», і на FC Union. Я сходив би в кінотеатри та бари тут. Я б прогулявся по районах, які знав, наприклад, Пренцлауер-Берґ. Або подивився б, якими стали Кройцберґ, Вільмерсдорф, Кудамм і Шарлоттенбурґ. Колись зовсім випадково я опинився у джаз-клубі Quasimodo, і дуже полюбив те місце. Мені подобається класний берлінський вайб.

• А що для вас берлінський вайб?

Це і ресторанна культура, і бари, і джаз. І коли можна поїхати спонтанно в Потсдам, і прогулятись у Ґрюнвальді. Раніше полюбляв прийти в Sony Center, випити там каву у неділю. Зараз там іде будівництво, тому не так симпатично. Та у мене це все у спогадах. Цього Берліну я ще не відчув. Знаю точно, що треба сходити в український бар Meduza. 

• Німеччина дуже підтримує Україну, але наші жінки все ж зіштовхуються в Берліні з проросійською пропагандою та негативним ставленням мешканців до українського опору. Як відповідати, щоб не провокувати конфлікти?

Не провокувати — це правильно. Якщо вас ображають, особливо, російські чи проросійські люди — одразу телефонуйте в поліцію і викликайте її, на місці. Пояснюйте так: «Мене атакують за національною ознакою». Уникайте конфлікту і намагайтеся знайти безпечне місце. Якщо вам загрожують — просіть про допомогу. Якщо це розмова з німцями, може, навіть конфліктна розмова, треба дуже спокійно пояснювати, чому українці знаходяться тут. 

• Як це пояснювати?

Ви знаєте, розказувати свою історію. Те, що люди втекли від російських бомб і ракет, і те, що вони з вдячністю приймають допомогу тут, у Німеччині. Думаю, це найпростіше пояснення.

Чи можна говорити: «Уявіть, якщо ви б опинилися під російськими бомбами, якби вас хотіли вбити, ваших рідних, як би ви реагували?». Завжди виходьте з ситуацій — я це роблю також — через вдячність до німців, які надають допомогу.

• Ваш попередник, Андрій Ярославович Мельник, відверто засуджував політику Німеччини щодо України і прославився висловами, що виходили за межі німецької дипломатичної етики. Як ви ставитеся до сьогоднішньої позиції Берліну? Чи змінилася вона?

Дивімося на факти. У континентальній Європі Німеччина надає найбільшу фінансову допомогу. За останні три місяці, які я знаходжуся тут, були прийняті рішення щодо постачання в Україну танків Leopard 1 і 2, БМП Мардер.

Ми вже настільки налагодили діалог, що Німеччина постачатиме нам і артилерію, яку вже запланували, і бронетранспортери, які виготовляють, і нові засоби протиповітряної оборони. Ми готуємо нові контракти. Наші хлопці навчаються тут на полігонах. Це правильна динаміка. 

Тому я в постійному контакті з Федеральним урядом, аби робити ще більше. Німецький уряд це розуміє. Він розуміє, коли ведеться прагматична змістовна розмова: що потрібно, чому це потрібно, як це буде використано. Тоді він і приймає рішення. Звичайно, не можна бути задоволеним усім і до кінця. Але ми з Федеральним урядом маємо порозуміння і план, як діяти. Моя задача, як дипломата — працювати. І я не вважаю, що обов’язково варто оголошувати про кожен крок тут і зараз, одразу публікуючи результати переговорів у соціальних медіа. Та ми бачимо: допомога йде, німецька зброя йде — вона допомагає нам рятувати життя.

Фото: @helendi_photography