«Не плутайте туризм з еміграцією» — цю приказку українські біженці сповна відчули на собі, коли почали шукати прихисток від війни в Європі. Свіжоприбулим українцям в гостинній Німеччині багато чого здається дивним — все тут виявилося влаштовано не так, як здавалося здалеку. Наші герої поділилися власними історіями, які спантеличували, веселили або ж змушували добряче задуматися. Пропонуємо читати зі щирою доброю усмішкою.
Якось у Німеччині я зайшла в автобус і дала водію гроші за квиток. Він мені щось показує, мовляв, забери ці гроші. Я думаю, може, мені вийти треба. А він пояснює: немає квитків, тому я маю право їхати в автобусі безкоштовно.
Коли ми з дружиною від’їжджали з Німеччини назад додому, в мене залишилася ціла жменя монет. Думаю, піду в REWE і щось на них придбаю. Прийшов, дивлюся, ну що б купити. Взяв каву. Стою на касі, настає моя черга розраховуватися. Я даю жінці на касі дрібні монети, а вона до мене німецькою: «Ні, я це не братиму». Я відповідаю: «Все, я їду в Україну, мені ці гроші не треба».
Вона все одно відмовилася. А я розумію, що люди за мною вже зібрались, а їй ще порахувати монети треба. За мною в черзі стоїть німкеня похилого віку, бачить, що жінка на касі не хоче брати копійки, і починає сваритися з нею. Тоді в мене гроші таки взяли. Виявилося, одного євро не вистачало. Німкеня, що стояла позаду, стала шукати щось у гаманці. Я кажу, що не переживайте, в мене є ще на картці, я заплачу. То я розрахувався, але був здивований реакцією обох німкень.
У мене трохи смішна історія, про те, що знають деякі німці про українців. У перші дні, коли орендував кімнату в Берліні в однієї німецької фрау, якій 62 роки, я попросив у неї порохотяг. Поки я його збирав, вона розповіла мені, що до мене в моїй кімнаті жив іранець, а до нього хлопець з Нігерії. І жоден із них не вмів користуватися порохотягом. Тож поцікавилася в мене: «А ти вмієш?». То я і відповів: «Звичайно вмію, я ж інженер-електрик за освітою». Вона була здивована, адже була впевнена, що я ніколи порохотягу в очі не бачив.
У німців уночі найдешевша електроенергія, якщо не помиляюся. Але шуміти після десятої вечора не можна. Господар моєї квартири, німець, усе це знав, але завжди на ніч ставив пралку, яка працювала годин шість. І сусіди знизу бубоніли, що щось часто вібрує вночі, бо наша підлога — то їхня стеля.
А коли перепитували його, то господар казав, що сам шукає порушника. Гірше того, були надувні матраци, які він міг надувати гучним насосом і о другій ночі, бо в нього на ночівлю залишалися друзі. Тоді сусіди взагалі дуріли. Але так ніхто і не второпав, хто винний.
Було два рази, коли мене ледь не задавив автобус. Уперше — лив сильний дощ. Я біг перед автобусом, який став на зупинці. Водій мене бачив. Але прямісінько переді мною він натискає кнопку — і двері зачиняються.
Оскільки було слизько, я впав перед тим самим автобусом. Водій усе це помітив, але натиснув на газ і бус почала їхати, на мене. Я ледве забрав ноги. Удруге я запізнювався на нічний автобус, які ходять щопівгодини. Він мав уже їхати, тому двері знову зачинили перед моїм носом. Я стою перед лобовим вікном водія і кажу: «Відкрий, я ж ось, і автобус у тебе порожній». Він каже: «Не відкрию». Кажу: «Відкрий!». Він знову: «Не відкрию». Він газонув на мене, щоб я відійшов. І він поїхав. А все чому? Бо розклад. Якщо за графіком треба їхати, то на поступки ніхто не йтиме.
Раніше я жив у приватному секторі в Шпандау, знімав кімнату в жінки похилого віку. Нашими сусідами з одного боку був старший чоловік, а з іншого — дві жінки, яким було за 90 років. У садку біля мого будинку було кілька хвойних дерев, під ними росли гриби. Я часто підстригав у дворі траву, а з нею і гриби. Якось сусідка підгледіла ті гриби й каже мені: «Коли вони підростуть — назбирайте їх мені, я буду їх їсти. Жінка не помітила господарку, яка чула цю розмову, і коли гриби виросли, то вона назбирала їх і поділилася з сусідкою. Ми жартували з нею: «Якщо жінка помре, то будемо знати, їстівні гриби чи ні». Виявилося, то були звичайні білі гриби, що росли у садку.
Та перше — є німці, які ніколи не їдять зі своїх садків, усе купують у супермаркеті, а друге — не дають того сусідам. Навіть якщо у дерева наплодило багато яблук — сусідам давати не прийнято. Тобто, коли господарка сказала мені, що сама назбирає тих грибів, то це вже не по-німецьки. Причина, мабуть, і в тому, що старші німці пам’ятають післявоєнний час, коли ділитися з сусідами було нормально.Також, бувало, заходжу я в U-Bahn. А зі мною — жінка років п’ятдесяти й молодий хлопець. То була рання весна, і коли в потягах відчиняли вікна, то було трохи прохолодно. Хлопець відчинив вікно, жінка піднялась і закрила його, хлопець знову відкриває. Почали сперечатися німецькою через те вікно. А по хлопцю видно, що він чи то турок, чи то араб. Дійшло до того, що жінка сказала «Du bist Ausländer hier», що значить «ти тут іноземець», тобто приїжджий. А він до неї: «Я тут народився». Жінка замовкла і на тому їхній конфлікт закінчився. Цікаво, що вона й сама не виглядала, як німкеня. Я давно тут живу. А взагалі говорити комусь тут, що він іноземець — це грубе та принизливе звернення. У таких випадках можна подавати на людину до суду. Мій знайомий турок одного разу поскаржився на працівника супермаркету. Якраз на місці був поліцейський, і на порушника написали заяву. Звернення «іноземець» в Берліні образливе.
Я навчаюсь тут у закладі, який в Україні вважався би коледжем. І от мені було дивно, коли робила презентацію: замість того, щоб після неї мені плескати в долоні, люди стукали кулачками по столу. Можливо, це було через «корону», але це було незрозуміло.
Якось на роботі я виграла проєктор і вирішила його продати. Важливо читати описи, як продавати товари. Я написала трохи неграмотний опис на ebay kleinanzeige. І виявилося, що раптом ви забули написати фразу «не надаю гарантій на цей товар, бо він не новий», можуть запроторити й до в’язниці. Я цього не вказала. Натрапив на мене один мужчина, який почав дорікати, що я продаю неновий товар дуже дешево, коли могла б продати на євро сто дорожче. І цей чоловік забрав проєктор, а потім почав писати, нібито він зламаний. Потім почав погрожувати, що звернеться до поліції. Я запропонувала йому повернути гроші й отримати натомість мій непридатний товар. У результаті він перепродав проєктор за вищою ціною і облишив мене. Та обернутися все могло б невтішно.
Мій шеф-німець надзвичайно класний. Я приїхала в Німеччину на Ausbildung. Прилетіти я мала вночі. Зустрів мене німець, з яким домовилася винаймати квартиру. А мій шеф перед тим накупив мені дві сумки продуктів і всього необхідного, від їжі до туалетного паперу. Я була надзвичайно зворушена тим, що він про мене потурбувався. Потім ще й відвіз зробити тест на коронавірус.
Живу я за 500 метрів від роботи. Якось мої двері зачинилися, а ключі залишилися всередині. У Німеччині багато дверей без ручки ззовні, у мене саме такі. Тому двері в такому випадку не відчинити. Я звернулася до шефа, який залишився в офісі після роботи. У нього був набір інструментів і він прийшов мені допомогти. Хвилин десять крутив той замок і я потрапила в дім. Це мені показало, наскільки людина чуйна і віддана своїй роботі, фірмі, колективу. Такого я ще не бачила ніде.
20 явищ у Німеччині, які нас дивують
Усе про податкові класи в Німеччині
Усе, що ви не знали про сміття у Німеччині
