Кілька років поспіль її “Охрана отмєна” звучала з кожної праски. “Дівчина з інтернету” швидко стала однією з найяскравіших зірок вітчизняного шоу-бізнесу. Хіт за хітом вона випускала не тільки для себе, а й писала на замовлення колегам – Златі Огнєвіч, Дантесу, Вірі Брежнєвій. Від початку повномасштабного вторгнення Jerry Heil їздить Європою з благодійними концертами та волонтерськими акціями, та видає все нові й нові пісні на злобу дня.

ЇЇ спільний з Alyona-Alyona трек «KUPALA» цього літа розірвав мережу, так само як і вірусні “Москаль некрасівий” та “Кохайтеся, чорнобриві”. Пропонуємо відверту розмову та стріт-стайл зйомку з Яною Шемаєвою на Berlin4ua.

• Скільки ти вже  в Берліні?

Цього разу — десь тиждень. Я постійно приїжджаю-виїжджаю, в мене немає місця, де зупинилася б надовго. То ночую в якомусь готелі, то в когось на головах. Нещодавно жила у французів малознайомих на матраці. Зараз — у готелі, який не сказати, що прямо супер, але я довго думала, чого мене туди тягне вже, мабуть, п’ятий раз. Там запах, як у моєї бабусі вдома. І в цей берлінський готель я повертаюся за рідним запахом (усміхається).

• Хто домовляється про те, де будеш зупинятися?

Сама. В мене є помічниця, яка багато чого «розрулює». Але зважаючи на те, що не завжди маю гроші, — тому що витратила вже всі свої «подушки й матраци безпеки», все, що в мене було, — то бувають ситуації, коли я просто домовляюся сама за себе.

•  Усі ці пів року ти активно береш участь у благодійних концертах та волонтерських акціях. Як почалося твоє особисте волонтерство? 

Просто неможливо інакше. Як не волонтерити, коли ти далеко від дому?

Спочатку було почуття провини: типу люди гинуть на нашій землі, а ти далеко. Гризла себе, що врятувала свою сраку і тепер знаходжуся в безпеці. Але я зрозуміла, що це почуття провини краще в щось трансформувати, щоб допомагати тут. 

І практично одразу, щойно виїхала закордон, мене покликали в проект «Доброго вечора, ми з України!» — і ми погнали. Спершу було багато благодійних концертів. Ясно, що практично ні за що нам не платили. Але і не треба було. Я розуміла, що вигребу на своїх силах, на своїх коштах, зате знатиму, що відфігачила — й допомогла. Зараз уже трохи скрутніше, звісно. Але підтримує якраз те, що люди активно слухають контент: я вам дуже вдячна! Мені приходять із моїх пісень royalties, за них я і живу. Таким чином знову можу виступати на благодійних концертах.

•  Як ти приймала рішення виїхати з України?

Я виїхала з України двадцять п’ятого лютого, в компанії одного француза, який повернувся на кордоні назад через прострочену страховку. І я просто пішки пішла сама в Румунію, не маючи там нікого. І потім іще дві години їхала на машині в Клуж-Напока, в незнайому сім’ю. І ще два чи три дні тусувалася з незнайомими румунами в них удома. 

• Що далі?

Потім почалася різка зміна країн: Польща, Ірландія, Чехія, Литва, Латвія. Нещодавно в Іспанії була з освітнім проектом, який плануємо запускати для українців: цифрова наука, крипта. Я об’їхала дуже багато країн і чесно не пам’ятаю ні їхній порядок, ні скільки де була. Завжди так: п’ять днів — міняю локацію. Це, звісно, піпєц як важко.

• Ти була вдома за цей час?

Ні, жодного разу. В мене не було просто шансу, це вже до сліз. Бо я не знаю навіть, чи випаде можливість.

• Чим батьки займаються? Як часто з ними спілкуєшся?

Це взагалі окрема історія. Спілкуюся з ними постійно. Зараз я взяла на себе одну відповідальність. В мене ж батьки займалися — ми називали це в Василькові свинарством — м’ясництвом. Але як тільки почалася війна, я попросила їх кинути цю справу. Бо для мене це ну просто не про любов. Мені здається, під час таких страшних подій треба якомога більше любові створювати. А вбивство тварин до любові ну якось не ліпиться. І я дуже їх попросила. До мого величезного здивування погодились і мама, і тато. Шок.

• Скільки років вони цим займалися?

Двадцять років десь! Ну, вони фізично, звісно, втомилися. Тому що ну просто уяви собі цей процес. У тебе один вихідний на тиждень. Але це не просто якась там робота і в тебе один вихідний на тиждень. Уяви, що батько їхав, ми називали це, в «поєздку». Їхав далеко, бо йому було принципово, щоб свиня була органічно вирощеною. Наприклад, у Полтаву. І в перевірених бабусь брав тих свиней. Потім приїжджав і починалося: десь о третій годині дня вони ставали “робити” це порося — закололи, посмалили, зняли сало. І коли сало знімали, його треба було перенести. І мама на собі таскала сорокакілограмові трубки сала щодня. А потім вони о п’ятій ранку їхали на базар. У дві години приїжджали, стояли там, і о третій знову починалася ця «канітєль». Це просто нескінченний процес, який тривав двадцять років! Думаю, коли я їм сказала припиняти, то їм навіть полегшало. Ніби чекали, щоб я нарешті їх попросила.

За кошти, які я відкладала на навчання в Америці, ми з братом купили батьку спеціальний автобус. На такому автобусі я їздила на гастролі по Україні. Автобус із ліжком, на сидіннях усюди написано «VIP» (усміхається). Це супер типу комфортний автобус. І от я намагаюся зробити так, щоб у батька була робота, щоб він зміг возити артистів на гастролі. В ідеалі хотіла, щоб мене возив, але я зараз не вдома. Що стосується мами, теж нею займаюся: от випустили з нею пісню. Тому що мама все життя хотіла співати. Вона з села і не було в неї можливості. А потім, коли ростила мене, вклала в мене все, що могла. Тепер і я хочу її підтримати. Нехай кожен із них буде займатися улюбленою справою.

---

• Як ти почуваєшся сьогодні?

Як в автоматі, де іграшки витягують: мене так, як іграшку, чпуньк, витягнули, і в нову секцію перемістили. 

На початку війни я взагалі нічого не могла слухати. Я включала якусь музику і мені від самої себе ставало гидко, що я оце тут слухаю пісні й розважаюся. У мене одразу з’являвся блювотний рефлекс і я знайти собі місця не могла. А потім і писати почала, і слухати. 

• А як почалася співпраця з Alyona-Alyona?

Ми багато де з нею перетиналися, й у Берліні тут працювали. У нас був спільний волонтерський проект, коли вдвох їздили по волонтерських центрах. Показували, де в кожній країні Європи є центр, куди українці можуть прийти і або допомогти, або щоб їм допомогли. І таким чином ми об’їздили багато країн разом, і в цей період іще творили пісні, ну, щоб уже зробити все, що від нас залежить. Так записали з нею EP-альбом.

І ми не просто між собою колаборнулися. Ми зробили так, що в кожній із цих пісень є європейський артист: один із польськими виконавцями, один із литовкою, Монікою Лю, яка була на Євробаченні цього року, і також із німкенею. Мене від альбому мурашить, від кожної пісні. Не розумію, чому раніше не зверталася до наших народних пісень, вони такі глибокі. Чого мала статися війна, щоб перевернуло нашу свідомість, не тільки в цьому, а в цілому, в сприйнятті нашої країни. Щоб ми побачили, що в Європі не так класно, як в Україні об’єктивно-о-о. На стільки речей відкрилися очі. Ну і, знову ж таки, на фольклор. А найкраще те, що не треба нічого вигадувати, щоб ці пісні звучали сучасно. Ти просто кладеш їх на біт — і воно працює.

---

• Розкажи про пісню «KUPALA». Як вона народилася?

Цю пісню я насправді вже рік у собі носила. Саме цей приспів, він же не мій, він народний, почула десь у YouTube і носила, носила. Все не могла придумати, як його зробити, забувала. Нагадувала про нього саундпродюсерам що «ой, треба обов’язково зробити». І знаєш, ніколи руки не доходили. А тут просто прийшов час: ми сиділи в Берліні, думали, яку пісню народну взяти наступною, коли альбом писали, і я включила цей шматок, щоб музиканти послухали. І всі такі: так, вау, сто відсотків пишемо. Потім виникло ще питання, чи вона точно народна. Бо звучить ну дуже круто. Ми подзвонили колективу, — бо були вказані credits, — в чиєму виконанні цей запис звучав, і вони відповіли, що так, народна, беріть собі, будь ласочка.

---

---

• Яке у тебе відчуття – що ми, українці, зараз даємо Європі? 

Думаю, Україна стане музичним трендом, як колись іспанська музика стала. Ми над цим працюємо. Я — зокрема. Якось тут у Берліні проходила повз «Starbucks», стояли німці, наспівували «Stefania». І я розумію, що ми могли це зробити раніше. Українській музиці ці події, як би це стрьомно не звучало, але допомагають. Тому що Україна на слуху. Але ми могли це зробити й до. У нас просто було це почуття меншовартості і забагато російської музики в наших «Spotify».

• Через меншовартість?

Але й не тільки. Якісь же люди там, теж, можливо, з почуттям меншовартості, сиділи й укладали угоди, щоб у наших плейлистах були тільки українські та російські треки. Ну типу чому в наших плейлистах не було польської музики? Чого це в нас була російська, а польської не було? Це дивно. А тепер, як співається в пісні, «все інакше».

---

• Тобто цей жах, що відбувається з нами, ми маємо використати для розвитку… У тому числі й української музики. 

Навіть те, що зараз багато українців в Європі. Вони то в машині музичку вмикають, то ще десь. І все, люди тут починають «шазамити», цікавитись, читати. Сама маю схожу історію. Є в мене улюблена кафешка в Берліні, де снідаю, називається «Lucy’s. A healthy deli concept». І як я казала про готель, що запах у ньому нагадує бабусю, так ця «Lucy’s» нагадує мені «Good Girl» у Києві. Вони візуально не схожі. Але — тут є кокосовий йогурт. При чому, в «Good Girl» вони робили його самі, слава «Good Girl». Дуже сумую за їхнім йогуртом.

Тут вони роблять не самі, купують у магазині, але теж із фруктами подають, гранолку кладуть, в цілому, молодці. І вони мене вже почали впізнавати. Зрозуміло, бо я кожен день до них ходжу. І якось розпитали хто я, звідки. Розказала. Тепер і вони вже цікавляться українською музикою. І отак через комунікації все розповсюджується. 

---

• А чи є щось, що в позитивному сенсі стало для тебе відкриттям за останній час? 

Так. Для мене довгий час було великим відкриттям єднання народу. За моїми особистими відчуттями це взагалі прикол: коли ти бачиш українця на вулиці і тебе впізнають, і ви обіймаєтесь, і ніби обіймаєш когось із сім’ї, з родичів, сестру, маму. Раніше не було такого. Зрозуміло, що горе дуже єднає. Але щоб отак, незнайомих людей — усіх — любити просто за той факт, що вони українці — це для мене дивина. І я рада ще тому, що всі сильно спростилися. Усе лушпиння відпало, все зайве. Від духовних речей до матеріальних. Типу мені не треба зайвих шмоток. От завтра, до речі, я виступаю. І на сцену вийду в тому, в чому зараз сиджу.

• Чи змінилася твоя комунікація з аудиторією? Як?

Простіше якось усе стало. Раніше треба було вигадувати якісь там інфоприводи. А так живеш, як живеться, пишеш, як пишеться, а люди цю трушність просто відчувають.

От я в телеграм сьогодні закинула «свого особистого психолога», те, що мені допомагає: коротше, я помітила, що коли приходять смс-ки від «монобанка»,  там кіт мурчить. І та доля секунди, коли воно приходить, мене розслабляє. Не знаю, наче якийсь ASMR. Я знайшла сьогодні ролик із десятигодинним мурчанням кота, скинула в той телеграм, а потім іще й зловила ідею, що треба зробити з цього трек. І вже зробила з цього тік-ток-прикол, коротше. Ну, як завжди. Я завжди все через Tik-Tok тестую, а там побачимо, що далі буде.