Поки в Україні проводять опитування щодо скасування святкування 8 березня, у Берліні цей день – все ще вихідний. Дискусії стосовно доречності та правил святкування Міжнародного дня боротьби за права жінок активно точаться в обох країнах. Ми запитали німців та німкень, як вони ставляться до цього дня і як саме традиційно відзначають його.
8 березня є офіційним святом у Берліні, а не в усій Німеччині. Через те, що Німеччина — федеральна держава, то кожен регіон або земля має свої відповідні закони та свята. 8 березня як свято у Берліні досить нове. Воно стало офіційним у січні 2019 року, бо за це проголосував сенат із більшістю соціал-демократів.
Запровадити його було необхідно, оскільки Берлін на той момент був землею з найменшою кількістю офіційних вихідних. «Жіночий день» вирівняв Берлін з іншими регіонами країни, такими, як Баварія. От відтоді йдуть інші дебати. Тому що жінок слід поважати щодня, а не лише один день на рік. Однак 8 березня жінки все одно чекають хоча б квітів.В Італії, де я народився та виріс, є традиція дарувати в цей день особливу квітку, мімозу, яка в цей період весни має гарне жовте цвітіння. У Німеччині ж кожен обирає квіти самостійно. Хоча символом свята є гвоздики. По-перше, вони нагадують сонце, що сходить, по-друге, пов’язані з Першотравнем, коли робітники організували рух за восьмигодинний робочий день. Згодом гвоздика стала символом пролетарського жіночого руху, головною вимогою якого було запровадження виборчого права для жінок.
Я народився на заході Німеччини, а під час Холодної війни жив у Північному Рейні-Вестфалії та в Гессені. У дитинстві й до повноліття (коли жив у Берліні та Потсдамі) про цей Міжнародний жіночий день узагалі не чув. Можливо, в інших колах знали, але я виріс у більш консервативних умовах. У нас був День матері, правда, лише в дитячому садку та в початковій школі. Ми його організовували й готували мамам подарунки. Та моя мама не дуже цікавилася цим днем, тому згодом він став для мене неважливим.
Про 8 березня я дізнався у дев'яностих роках, коли навчався в Берліні. Більшість інформації доходила з радіо чи реклами про знижки в магазинах цього дня. Потім були ще новини, що колишня комуністична партія роздавала цього дня квіти. Фактично з цим днем я познайомився 1996-го року, коли приїздив до росії. Виявилося, що на 8 березня треба дарувати квіти, і що це ніби другий день народження дівчат і жінок. Отже, донедавна я вважав, що це свято стосується колишнього СРСР. Потім у Берліні зробили дискусію про десяте свято, як офіційний вихідний день у столиці. Раптом вирішили: несправедливо, що в столиці менше свят, ніж в інших землях. Так у нас знову заговорили про 8 березня. Я думаю, що це пов’язано з кількома факторами. Комуністи хотіли просунути щось більш-менш ексклюзивно НДРське для ностальгії й, можливо, показати свій уплив (у НДР цей день, щоправда, не був вихідним). Ліві ж партії були, напевно, стурбовані темою рівноправності та швидше хотіли уникнути релігійних свят. А день реформації в такому випадку виглядав найбільш логічним рішенням.
Зазначу, що іншим партіям (тобто не лівим) цього дня трохи ніяково, оскільки фактично вони змушені дарувати квіти та «штовхати» якісь промови про рівноправ’я. Тому сильного спротиву з їхньої сторони не було. Мені свято досі нагадує СРСР. І, відповідно, я вітаю цього дня лише жінок, що походять звідти. І навіть не уявляю, якою може бути реакція місцевих, особливо західних жінок, якщо привітаю їх.
Я здивувалася, коли дізналася, що й у Німеччині це свято досить комерційне. Багато людей не замислюються про значення й історію цього дня, а радше святкують щось зовсім інше, ніж мали б. Я не відзначаю 8 березня як особливу подію, але розмірковую над його впливом і тим, що ще потрібно зробити для кращого майбутнього. Родом я з Південної Америки, і наше 8 березня дуже традиційне, нагадує те, як ви описуєте українське. З юних років мене непокоїло, що замість вшанування такого важливого дня про емансипацію, рівність і боротьбу жінок, святкували швидше «жіночість», ще й у сексистський спосіб.
Наприклад, у школі хлопці могли виконати для нас, дівчат, пісню про те, які ми красиві, ніжні та турботливі. Це, безумовно, хороші якості, проте їх історично й систематично використовували, щоб утримувати жінок в одній категорії: ніби бути «правильною» жінкою означає втілювати лише ці якості. Мене це хвилювало, бо хоча таке святкування дає жінкам простір у суспільстві, він усе ж обмежений упередженими очікуваннями людей.Тому коли я приїхала до Німеччини, то чекала іншого ставлення до цього дня. Я чула, що Німеччина передова країна у питаннях рівності та прав жінок. Але святкування цього дня тут досить схоже на те, яке було в Південній Америці: чоловіки дарують жінкам квіти «такі ж ніжні та красиві, як вони». Ще у магазинах проводять «жіночий день», коли розпродають кухонну техніку та жіночий одяг. Але найбільше мене здивувала позиція чоловіків, які сказали: «Ну, це свято сексистське, тому ми не збираємося нічого цього дня робити». Тому я вважаю, що святкування 8 Березня є сексистським, споживацьким і повністю втратило суть боротьби, яку жінки вели й ведуть. А люди, які цю боротьбу критикують, і самі не святкують, і кращих ідей не придумують.
Я думаю, що ми повинні вшановувати пам’ять про боротьбу за рівність і справедливість, але не в сексистський спосіб, як заведено. Я бісексуалка, у парі 8 березня ще жодного разу не святкувала. Та, чесно кажучи, мені було б бридко, якби в цей день партнер(-ка) подарував(-ла) мені квіти чи назвав(-ла) б мене красивою чи ніжною. Тому я надаю перевагу культурним заходам, пов’язаним із цією темою, щоб вшанувати боротьбу, яка триває.
У моїй «бульбашці» 8 березня не те щоб «святкують». Наскільки мені відомо, Берлін — єдиний регіон Німеччини, де 8 березня — вихідний. І цього дня я бачив тільки мітинги та протести за права жінок.
Порушують питання патріархату на різних рівнях, проблеми насилля над жінками у всіх сферах, часто наголошуючи на насиллі над працівницями секс-індустрії. Також на мітингах критикують капіталізм як патріархальну структуру. Кілька разів я відвідував ці заходи. Проте не все крутиться навколо них. Проводять і святкові концерти, і виступи різного калібру. Коли гарна погода, то люди просто тусуються в парках. У Берліні я живу вже сьомий рік. Я гей, і в моїй парі ми не відзначаємо 8 березня. Приємно мати вихідний. Подарунки готую тільки мамі, бо у неї «радянське» сприйняття цього дня. Такі речі, як в Україні, коли жінкам дарують квіти, які символізували б їхню красу, тут я не помічав. Хоча я особисто не сприймав цей день за свято ні раніше, ні тепер. А проблеми з правами жінок існують досі навіть у Німеччині.
Я живу в Берліні 10 років. «Жіночий день (8 березня)», як державне свято, запровадили у столиці у 2019 році. Місто стало першою федеральною землею Німеччини та єдиною (еквівалентною) адміністративною одиницею в Європейському Союзі, яке зробило свято офіційним. У Мекленбурзі-Передній Померанії «жіночий день» стане державним святом з 2023 року. У інших федеральних землях це звичайний день, без державного означення. Але 8 березня завжди було пов’язане з соціалізмом, оскільки прийшло до нас із радянської історії Німеччини. На заході ж, особливо в католицьких землях, більше звертають увагу на День матері у травні.
Хоча я не знаю конкретних традицій, у всій Німеччині цей день усе одно символічно відзначають: тематичними культурними подіями, конференціями, присвяченими фемінізму, відповідними фільмами в кінотеатрах, концертами, виставами. Я працюю акаунт-менеджеркою і віолончелісткою на фрилансі. Тож на 8 березня мене запрошують виступити на культурних заходах. Тому святкую цей день зі своєю найкращою подругою… віолончеллю. І частину гонорару надсилаю жінкам, які живуть у проблемних країнах або там, де йде війна.
Головне фото: independent.co.uk
