Чи доречно жартувати під час війни та про війну, і як можна сміхом допомагати Збройним силам України? Ми поспілкувалися з українськими коміками – Антоном Тимошенко, Павлом Войтовичем, Юлією Онищенко, Дашею Лагутіною, Дімою Watermelon – про Берлін, донати і жарти після 24 лютого.
Антон Тимошенко
Стендап-комік із Києва, де мешкає й зараз
Коли повернулися до стендапу з 24 лютого?
До стендапу повернувся у квітні, коли росіяни відійшли від Києва. Спершу жартів було мало, а потім зібрався і написав тексту на хвилин 7. Став виступати з іншими коміками. Атмосфера була неймовірна. Далі зробив виступ англійською, він зайшов. Такі вечори почали проводити регулярно. А десь через місяць вже і Підпільний стендап клуб відновив роботу.
Як жартувати під час війни? Як пишеться?
Це важко. Усе змінилося. Я став жорсткішим. Іноді не бачу сенсу в жартах, іноді бачу. Іноді люди кажуть, що я їм потрібен, що гумор допомагає, і це підсилює мотивацію. А іноді навіть цього не вистачає, щоб щось написати: сидиш і дивишся то на стіну, то в новини. Виникає апатія. Процес дуже дивний, тому ще не розібрався, як ті жарти робляться. Думаю, зрозумію це вже після нашої перемоги.
Наразі схема така: коли сідаю писати жарти, то намагаюся зробити так, щоб вони не образили когось занадто. Бо в усіх різний досвід під час повномасштабної війни. Хтось не втратив нічого, хтось втратив чи не все, тому жарт у цьому плані має бути універсальним. Плюс, жарти використовують в інформаційній війні, тож і думки намагаюся формулювати правильно: щоб Україна перемагала, а росія програвала, – особливо, коли виходжу на велику аудиторію. Або просто пишу жарти не про війну: це розважає людей, це теж добре.
Де збирати донати легше і де зібрали більше: в Україні чи в Німеччині?
Не доцільно порівнювати збори в Україні й у Німеччині, бо в Німеччині я був усього в трьох містах, а в Україні зробив тур із 20 міст. Тож очевидно, що більше грошей зібрав в Україні. Та якщо порівняти по одному місту в кожній з країн, то в євро сума переважає. У Німеччині ми тисяч десять євро підрахували. Та от у Києві я зібрав два «Жовтневих», і там сума, до якої Німеччині далеко, бо я в ній не настільки популярний. Головне, що українці всюди готові донатити й підтримувати ЗСУ.
Чи однаково сприймають жарти українці вдома й у Німеччині?
Жарти здебільшого сприймають однаково, що в Німеччині, що в Польщі, що в Україні. Люди реагують чудово. Був один жарт у мене, який не «зайшов», у Мюнхені. Довелося його пояснити. Він був про капсули для евтаназії, які ніби продають київські ріелтори, переконуючи, що там дуже дешева комуналка: за газ треба лише раз заплатити. А коли англійською жартував про росію, то не всі іноземці сміялися. Проте варто розуміти, що й англійська в мене не ідеальна, міг щось неправильно сформулювати.
За що ви полюбили чи не полюбили Берлін?
Я полюбив Берлін, бо в мене тут відбувся один з кращих виступів у турі. В залі-кораблі The Floating Lounge, який його власник надав нам безкоштовно. Там було потужно, був класний аукціон, люди дали гарні донати. А сам Берлін я бачив хіба з вікна. Бо я вночі приїхав у місто, а зранку поїхав. Мені сподобалися дороги, їхав рівно (сміється). Тому маю повернутися в Берлін із благодійним концертом і виділити один день на екскурсію. Уночі це красиве місто, от що можу сказати.
Павло Войтович
Стендап-комік зі Львова. В Україні працював журналістом і копірайтером.
У Берліні живе 7 років, пише стендапи та сценарії.
Коли повернулися до стендапу з 24 лютого?
На початку навіть не йшлося про комедію. Довго. Було багато пропозицій виступити, але всім відмовляв. А через кілька місяців після 24 лютого мене запросили виступити на шоу, яке організовували в Берліні для підтримки України. Серед учасників були українські коміки, що вимушено переїхали. Це була хороша мотивація, аби повернутися до жартів.
Як жартувати під час війни? Як пишеться?
Дуже важко, особливо було непросто на початку. Я живу в Німеччині вже7 років, і стендапом почав займатися тут. Складно писати жарти про війну, якщо сам її не бачив. Тому пишу в основному про власний досвід, переймання, спостереження в контексті війни. Про те, як переживаю це в Берліні.
Де збирати донати легше і де зібрали більше: в Україні чи в Німеччині?
Не можу відповісти, бо в Україні ще не виступав. Лише в Європі і поки лише англійською. Але думаю, що важливість донатів, ще й сьогодні, через майже рік від повномасштабного вторгнення росії, українці, що залишилися вдома, усвідомлюють сильніше. Тому й збори там більші. Я розумію це з українського комедійного контенту, який дивлюся на ютюбі (його стало багато й хорошої якості) і з інформації в інстаграм акаунтах самих коміків.
Чи однаково сприймають жарти українці вдома й у Німеччині?
Не відповім, бо не виступав в Україні.
За що ви полюбили чи не полюбили Берлін?
Берлін я полюбив за те, що тут усім буде комфортно в плані самореалізації. У Берліні кожен знайде заняття до душі, навіть якщо це щось дуже незвичне. Чим би ви не займались, у Берліні певно вже є спільнота в цій сфері.
Юлія Онищенко
Комікеса з Одеси й організаторка стендапів. Із березня займається стендапами в Берліні й інших європейських містах. Допомагає комікам з України робити тури за кордоном.
Коли повернулися до стендапу з 24 лютого?
Перший мій виступ зі стендапом відбувся 25 чи 26 березня у Берліні в українському барі Space Meduza. Ми з дівчатами тому й обрали для переїзду Берлін, бо знали, що тут велика діаспора і стендапом можна заробити грошей, аби відправити їх в Україну та швидше повернутися.
Як жартувати під час війни? Як пишеться?
Стендап – це біль. У мирний час кожен стендап комік ділився своїм власним болем із глядачами і бачив серед них людей зі схожими проблемами. Під час війни, коли в українців біль однаковий, знаходити відгук в аудиторії значно легше, бо живем у воєнному контексті. Звісно, цей контекст у тих, хто поїхав, і тих, хто залишився, відрізняється. Але він воєнний, тому все одно спільний. Стосовно того, як пишеться… У мене, як у комікеси, є біда – я не пишу матеріал, я його живу. Я працюю над тим, аби хоча б фіксувати жарти. Та я лише смішно розказую людям про себе, імпровізуючи на сцені.
Де збирати донати легше і де зібрали більше: в Україні чи в Німеччині?
Я збирала донати тільки в Європі, тому що з 13 березня живу у Берліні. І виступаю переважно тут або в інших європейських містах. В Україні за цей період виступала рази три. У мене ще вийшло знайти спонсорську підтримку для організації величезного стендап фестивалю в Одесі, на якому зібрали 50000 гривень на допомогу дітям-переселенцям. Якби не спонсорство, ми мали б тисяч сімнадцять. Від моменту першого виступу у Берліні і до сьогодні ми перерахували на ЗСУ близько 16 000 євро. Беріть до уваги факт, що, по суті, ми ноунейми, без десятків тисяч підписників. Проте за ті кошти ми повністю зібрали роту мого тата, що зараз у Херсоні, і продовжуємо купувати для нього військові речі.
Чи однаково сприймають жарти українці вдома й у Німеччині?
Тут парадокс. Коли готувалася вперше виступити у Берліні, то боялася, що жарти не будуть актуальними для місцевих. Коли їхала в Одесу виступити на фестивалі, то переживала, що й там жарти будуть недоречні. Та насправді великої різниці не відчула ні в першому, ні в другому випадку.
За що ви полюбили чи не полюбили Берлін?
Берлін мені подобається. Місто ніколи не спить, воно вільне і неординарне. Іноді буває страшнувато, бо, як на мене, тут агресивні підлітки. Можливо, вони такі через те, що не мають особливих упереджень збоку старшого покоління і не соромляться бути собою.
Перед усім люблю Берлін за можливості. Коли приїхала сюди в березні цього року, то й уявити не могла, що виступатиму англійською мовою (а вчити я почала її тут) з коміками, які гастролюють по всьому світу, збирають великі зали й записують свої special, ще не на Netflix, але все ж. Я навіть подумати не могла, що кожен тиждень збиратимемо в Берліні по 50-60 людей на вечори стендапу, ще й українською мовою. Таке враження, наче в цьому місті можна робити що завгодно щодо творчості, і воно тебе підтримає. Тому, зважаючи на можливості, які відкриває Берлін, можна навіть заплющити очі на те, наскільки тут брудно.
Даша Лагутіна
Комікеса з Києва. З березня живе в Берліні
Коли повернулися до стендапу з 24 лютого?
До стендапу повернулася з квітня, коли побачила, що в Берліні також є пару українських комікес, які почали тут виступати. В Україні ми не були знайомі, проте дуже хотілося віднайти українське ком’юніті, а ще повернути щось звичне з київського життя.
Як жартувати під час війни? Як пишеться?
З одного боку писати і жартувати легше, бо є одна глобальна тема – війна. І пишучи про неї жарти, завжди «поцілиш» в аудиторію. Особливо, якщо виступаєш українською для українців. Але і коли виступаю у Берліні англійською, мені надважливо сказати, що я українка, що в Україні зараз війна, яку розпочала росія. Цим відкриваю кожен виступ. Для мене це спосіб розповісти глядачам, що мій народ героїчно протистоїть країні-агресорці, що звичайні люди, як я, змушені були покинути свій дім, і звісно, що ми потребуємо їхніх сапортів і донатів.
З іншого боку є багато надчутливих тем, дотичних до війни. І їх важливо подати так, аби і висловити все, що хочеш донести, і щоб тебе зрозуміли правильно. Хоча я й дотримуюсь думки, що жартувати можна стосовно будь-чого, та хочеться, щоби жарт був якісний. У теперішніх умовах з’явився ще один простір для жартів – адаптація у новій країні. І от це завжди супер цікава тема. Бо в кожного особливий, однак у чомусь і дуже схожий досвід біженства в Німеччину. Тому знову ж, це можливість ще раз нагадати про Україну й висвітлити наші проблеми.
Де збирати донати легше і де зібрали більше: в Україні чи в Німеччині?
В Україні я не відкривала зборів. Лише підтримувала загальновідомі фонди та збори знайомих. У Берліні ми з коміками віддаємо на гуманітарну/воєнну допомогу Україні від 50 до 100% прибутку – тобто всі гроші за квитки. Але також ми завжди просимо задонатити додатково, інколи ця сума рівнозначна вартості проданих квитків. Мені не відомо, скільки грошей ми зібрали з різними організаторами і коміками, я на цьому не фокусуюсь, але знаю, що рахунок перевищує тисячі євро. Тішуся, що можу підтримати свою країну саме так.
Чи однаково сприймають жарти українці вдома й у Німеччині?
У Європі люди дуже підтримують Україну: наші тягнуться до своїх і залюбки просувають українську культуру, а іноземці ставляться зі співчуттям і повагою. Особливо, коли перед ними стоїть звичайна дівчина, яка через війну вимушено переїхала в іншу країну. Коли, попри обставини, я виходжу і жартую, схвильована і з недосконалою англійською. Пам’ятаю, як почула від глядача, що він, певно, на місці українських коміків не мав би сили ні на що, коли ж ми виходимо на сцену, ще й із жартами. Я розуміла, що для мене це важливий шлях, де здатна допомогти собі й іншим. Ще пригадую, як у вересні була в Києві задля виступу, і трохи переймалася, що мій «європейський досвід» виявиться недоречним і не дотичним до українських реалій. Але помилилася. Публіка була відкрита і зацікавлена.
За що ви полюбили чи не полюбили Берлін?
Зазвичай говорю, що не можу радіти від перебування в Берліні, бо я тут через сумні обставини. Раніше кілька разів бувала в місті як туристка. Спостерігати за Берліном було інтригуюче. Тепер живу в місті вже 9 місяців, знаю назви вулиць і транспорті маршрути, і це зовсім інші відчуття. Мене тішить, що коли звідcи поїду, то зможу говорити не «я була в Берліні», а «я жила в Берліні». Хоча таки радує те, що тут я знайшла друзів і підтримку.
Діма Watermelon
Стендап-комік з Ірпеня. В Берліні живе з 2015 року
Коли повернулися до стендапу з 24 лютого?
Я в Берліні вже 7 років. Закінчив тут магістратуру в IT, тому вдень працюю програмістом. Стендапом почав займатись у 2019 році й одразу писав англійською. 25 лютого цього року я летів у Південну Африку на місяць до рідних, бо звідти родом моя дружина. Там планував виступати. Спочатку я все скасував, бо був шокований. Два тижні приходив до тями. Південна Африка в цьому мені допомогла, бо там війну сприймають, як щось далеке. Війна там була в новинах, але люди жили своїм життям і війна в Україні для них була, як щось на окраїні світу. Біля моря в теплі я отямився і зрозумів, що, як українець, можу донести місцевим, що війна поруч. Це стало моїм стимулом повернутися на сцену.
Як жартувати під час війни? Як пишеться?
Після Африки я повернувся в Берлін. То був квітень. Я був одним із перших коміків, хто почав виступати, говорячи про війну. Стендапери не знали, що казати. Пам’ятаю, як після шоу люди підходили й дякували, що я озвучував те, про що всі думали, але не уявляли, що про війну можна жартувати. Це називається elephant in the room, бо в квітні війна була основною темою. Хоча мені ті виступи давалися непросто. Відгуки слухачів стали ще однією мотивацією писати. Таким чином, люди не залишалися наодинці з собою, а ми разом обдумували ситуацію в процесі виступу.
Але писалося й пишеться не дуже. Складно вичавлювати щось смішне з війни так, щоб це було коректно. Цьогоріч я придумав мало жартів, а все, що придумав, воно чи про війну, чи про політику. Бо в цьому інформаційному контексті перебуваю постійно. Для чогось іншого в голові ніби й немає місця. Проблема ще в тому, що люди не готові слухати 10 хвилин стендапу про війну. Найбільший челендж був у тому, як балансувати теми. Бо так, іде війна, але треба залишатися позитивним. І я не хотів, аби люди виходили з залу в більшій депресії, ніж прийшли, я хотів, щоб їм ставало краще.
Де збирати донати легше і де зібрали більше: в Україні чи в Німеччині?
Ми не робили багато шоу з донатами. Часом виступаю в Space Meduza, то там за шоу реально зібрати від 300 до 500 євро. Проте для мене не було глобальною ідеєю робити всі шоу за донати, тому що більше надсилати на ЗСУ мені вдається з зарплати в IT.
Чи однаково сприймають жарти українці вдома й у Німеччині?
В Україні виступав лише кілька разів, тому не маю з чим порівнювати. Але цьогорічні шоу в Берліні, на яких було багато українців, особливо, біженців, проходили важкувато. Коли люди тільки приїхали, їм в принципі було не до жартів. Головна відмінність між українцями і німцями, на мою думку, в тому, що українці не дуже люблять сміятися з себе.
Оскільки я пишу на міжнародну аудиторію, то деякі жарти не «заходять» українцям, а деякі тільки українцям і зрозумілі. От жарти про Німеччину українцям дуже подобалися, а німцям смішно не було, хоча німці досить самокритичні. Тобто вони нормально реагують навіть на те, коли згадую, що вони були фашистами й порівнюю їх із росіянами.
За що ви полюбили чи не полюбили Берлін?
Я полюбив Берлін за свободу і за те, що він частково радянський і нагадує Київ, де я виріс. Тут кожен може бути тим, ким захоче, і місто його не засудить. Плюс, тут дешево. Ще Берлін ніби створений для молоді. Мої двадцяті роки дуже мені тут подобалися. Для артистів місто також зручне, бо робити в ньому можна, що завгодно. Творчість тут заохочують. Взагалі у Берліні легко себе переосмислити.
