Хтось опинився в Берліні через війну, хтось переїхав сюди раніше навчатися чи працювати, але усі 4 наші героїні мали схожий досвід — їхні діти народилися тут. Як оглядають лікарі, що дарують на виписку, чим годують та що радять медсестри — далі пряма мова породіль.

Перед повномасштабним вторгненням я стала на облік у ПАГ в Києві. Там проходила обстеження, які не завершила, бо всі в відділенні роз’їхалися. Тому перші тижні війни я кочувала по Україні. Я не хотіла народжувати у підвалах чи бомбосховищах, тому виїхала закордон. У Берліні живе товариш мого чоловіка. Він нас і прийняв.

Значною проблемою для мене був мовний бар’єр. Адже я не знаю німецької, хіба англійську. Тому перед пологами навіть записалася на індивідуальний онлайн курс і просила викладача читати саме медичні тексти. Щоб розуміти, що від мене хочуть лікарі.

Із документів мені потрібна була тільки місцева обмінна карта, паспорт і страховка. Я знайшла гінеколога і стала до нього на облік. Це обов’язково. А також — Hebamme, патронажну медсестру, яка консультує, допомагає до, під час і після пологів. 

У мене було кілька варіантів клінік, але зупинилася я на тій, що ближче до місця проживання. Поруч зі мною є ще одна невеличка клініка, але в ній немає невідкладної допомоги для немовлят. Ще за показаннями підходив Charite. Проте, коли відвідала цей медичний комплекс, подумала, що буду там, наче піддослідний кролик. В Charite багато інтернів, це лікарня-лікарня. Там пацієнтам не лише допомагають, а ще й досліджують їхні ситуації. Тобто для вагітної це стрес. До того ж лікар там сказав, що швидше за все буде кесареве, а я хотіла природні пологи. Насправді багато хто мріє потрапити в Charite, але я свідомо від того відмовилася й абсолютно не шкодую. Тож народжувала я в клініці Vivantes у Фрдріхсхайні. 

Vivantes — це звичайна державна клініка, але рівень і атмосфера, мабуть, у нас такі лише в приватних, де пологи коштували б дорого. Я не платила ні за що. От у чому різниця: по-перше, все покрило медичне страхування, по-друге, пологи відбулися за моїм сценарієм. Коли ми приїхали, я побачила ванну серед родзалу. Подруга спитала: «А хочеш у ванній? Це легше, це не боляче». Як ми попросили, так одразу й набрали ванну. Також тут не можна було «домовитися»: ти вибираєш клініку, залишаєш свої документи, та не можеш домовитися, що під час пологів приїжджаєш до певного лікаря. Тому я дуже переживала, оскільки хотіла потрапити на зміну до російськомовного лікаря. Різниця і в тому, що лікар відсутній на пологах, якщо вони природні. На моїх пологах була акушерка, що керувала процесом і дві медсестри, ну, і моя подруга (вона не знала мови, але знала, як проходять пологи, тому допомагала мені: робила масаж, підказувала, як дихати. Звісно, це зменшило стрес). 

Які ще відмінності з нашою медичною системою? Після пологів мене оглядав чи не весь персонал, але не лікарка. Вона лише дивилась аналізи й виписувала препарати. В українських пологових, приміром, завжди пишуть списки необхідних речей, від особистих до медичних. У Німеччині я взяла з собою лише змінне взуття та одяг на виписку. Для пологів мені дали сорочку з натуральної тканини, не зі штучної, як в Україні. Для дитинки також видали підгузки, бодіки, шапочки, повзунки. З особистої гігієни для жінок у них у туалеті були прокладки, трусики одноразові, шампуні, рушники. Мені також дали змінну сорочку, щоби вдягнула після пологів, і постіль. 

Я харчувалася тричі на день, при цьому в мене питали, що б я хотіла. У палаті була з сусідкою, дитина спала в окремому ліжечку. У моєї сусідки були проблеми з молоком: спочатку воно не «приходило», потім з’явилося забагато, — то їй дали молоковідсоси. Консультанти з грудного вигодовування прямо «танцювали» біля неї. Вразило те, що люди тут були закохані в дітей. Усі, від санітарки до лікаря, так ними переймалися! Це тішило. Ніхто не казав «а ви заплатіть нашій санітарочці!», в усіх було спокійне ставлення до жінок. А після виписки давали подаруночки та направлення до всіх необхідних лікарів. 

Помітила, що в цій клініці політика «невтручання». Тобто вони дві тисячі разів мене оглянули, постійно питали про моє самопочуття, проте додатково ніхто не обстежував, не робив УЗД. 

Виписали і відправили до гінеколога, до якого я мала з’явитися через шість тижнів. От вчора я в нього якраз була. Лікарка також тільки розпитувала мене, мазки й три тисячі аналізів не призначала, глянула на УЗД, заспокоїла. Наступного разу йду до неї за шість місяців. У них більшість хвороб, як я жартую, лікують «ромашкою». Тобто щоб ти там не казав, вони відповідають: попийте ромашку, прополощіть ромашкою. Німці рідко призначають антибіотики. Антибіотики зазвичай виписують російськомовні лікарі, які вихідці з Союзу. Тому зараз я намагаюся звертатися до німецьких лікарів, які знають англійську. 

Народжувала я в Берліні два роки тому, в лікарні St. Joseph Krankenhaus. Вона була недалеко від дому і там було дитяче відділення. Із документів потрібні були медична карта і страховка. Оскільки я стояла на обліку в гінеколога, то медкарту зі всіма даними мала. А завдяки страховці, що повністю покриває пологи, в лікарні мені видали все необхідне для мами і дитини, від підгузків до предметів гігєни. Пологовий я обрала наперед, аби там зареєструватися. Переживала, чи все зрозумію німецькою. Також це був період карантину й відвідування не дозволяли, а без підтримки близьких морально було важко. 

Під час пологів зі мною було декілька медсестер, тому деколи я не розуміла, де лікар, а де медсестра. Спочатку самі пологи проходили швидко, та в один момент щось пішло не так. Ми припускаємо, то була лікарська помилка. Серцебиття дитини сповільнилось — і мене оперували. Але все закінчилося добре: дитина народилася здоровою, і через три дні нас виписали. 

Виписка пройшла скромно і швидко. Відповідно до норм карантину, медсестра провела мене до виходу, де чекав мій чоловік. Після пологів тут надають догляд Hebamme. Це акушерка, яка приходить до вас додому протягом дванадцяти тижнів, оглядає дитину, консультує, підтримує вас. У мене була хороша Hebamme, тож, попри кесарів розтин, реабілітація відбулася легко. 

У Німеччині є два типи закладів, де приймають пологи: одні — Hebamme hausgeburt, лише з акушерками, інші — клініки з пологовими відділеннями. Без сумніву, я вибрала другий, тому народжувала у Vivantes у Фрідріхсхайні. Я хотіла бути впевненою: раптом щось піде не так, медичну допомогу нададуть миттєво. 

Також мені треба було знайти Hebamme (акушерку), яка вела б мене після пологів. Я домовилася з приємною молодою дівчиною, яка, на жаль, «кинула» мене вже після першого відвідування, заразивши мене й мого недільного сина вірусом. Більше вона ніколи не з’являлася. При цьому в усіх моїх подруг були неймовірні Hebamme, які вчили їх мотати слінг-шарф, готували подругам чай, робили акупунктурний масаж, зважували немовля. Загалом, щасливчик я такий собі. У будь-якому випадку Hebbame варто шукати одразу ж після новин про вагітність, — у Берліні вони нарозхват. Hebamme, пологи — все оплачує страхова. Я не доплачувала, здається, ні за що. 

Я записалась у вибрану клініку на зустріч за кілька тижнів до ймовірного дня народження малечі. Там мені заповнили всі документи, призначивши ще одну зустріч уже незадовго до пологів. Для неї мені знадобився хіба що мій Mutterpass — спеціальний зошит, який веде ваш гінеколог. Коли прийшла на зустріч, мені зробили УЗД, виміряли немовля й порекомендували кесаревий розтин — дитинка була великою, для мене це було небезпечно. Та я все ще хотіла спробувати народити самотужки. Чотирнадцять років тому в мене було дуже тяжкий екстрений кесаревий з двійнятами. Тому природні пологи здавалися справжньою мрією. Отже, мені дали тиждень, після якого все ж озвучили дату операції. Бо за тиждень пологи не почалися. Тож я підписала всі папери щодо згоди на операцію. 

Мені видали все необхідне для процедури підготовки до кесаревого, якщо ви розумієте, про що я: не можна було їсти після обіду і треба було зробити клізму. Наступного дня все пішло за планом: дитинку я побачила за десять хвилин від початку операції, а через п'ятнадцять уже була в післяопераційній палаті. Добре, що в операційну впустили чоловіка, який весь час стояв біля моєї голови і підтримував мене.

Що сподобалося: все відбулося швидко й чітко. Що не сподобалося — трохи відчувала до себе байдужість медсестер. Часом зі мною говорили суворо, не вистачало турботи й уваги. Але знову ж, це була велика лікарня. Мої подруги, приміром, народжували в інших пологових, де їм варили бульйончики, клопоталися про немовля. Тобто все індивідуально. І ймовірно, як і з усім у Німеччині, варто було уважно вибирати клініку, а не просто ту, що ближче до дому. 

Із їжею теж була біда: на вечерю бутерброди, так названий німецький Abendbrot, на обід — одноманітні та не дуже їстівні страви. Проте на сніданок — величезні термоси з кавою, нутела, сири та ковбаси, загалом усе, що в наших українських широтах вважається недоступним для матері, що годує. А тут дотримуються теорії, що така їжа жодним чином не впливає на травлення немовляти. І, якщо чесно, я повністю з цим згодна. 

Нас із дитинкою поклали в двомісну палату. У ній було все необхідне: душ із туалетом, підгузки для малечі… Взагалі відділення виявилося комфортним: тут був затишний кафетерій і спеціальна кімната для годування з електричними молоковідсмоктувачами. Можна було відвідувати породіллю будь-коли, як і приносити будь-яку їжу з собою. На жаль, саме ця свобода і зіпсувала мені перебування в клініці, тому що в моєї сусідки виявилося тридцять родичів із дітьми, що окупували мою палату і зовсім не дали шансу відпочити. На третій день я попросила виписати мене, бо залишатися там здавалося неможливим. Але, наскільки мені відомо, в Німеччині і не лежать після кесаревого більше чотирьох днів, якщо немає ускладнень. 

В один із днів у мого малюка піднялася температура й сестри дали йому молочну суміш. З одного боку я розізлилася, що це не обговорили зі мною. З іншого — вони вчинили правильно. Температура піднялася від сильного зневоднення: син важив чимало, 4334 грами, а молоко все ще не надходило. Тож він втрачав вагу. Одразу ж після введення суміші температура спала. Усупереч усім залякуванням, це ніяк не вплинуло на процес грудного вигодовування. Молоко скоро з’явилося, і я годувала його ще рік і вісім місяців без проблем. 

Згадала момент, що за можливості в центрах намагаються знайти спеціалістів, що розмовляють вашою мовою. У моєму випадку це була лікарка, що мене оперувала. Якоїсь миті після наркозу я стала гірше розуміти, що мені говорять німецькою, і вона перейшла на російську. Це мені допомогло.

Виписка не проходила якось святково: просто отримуєте дозвіл від медсестер на виписку, заповнюєте якісь папірці і йдете. Машини ми не мали, тому чоловік запропонував відвезти дитину на трамваї, а мене посадити в таксі (автокрісла в нас іще не було). Та я не змогла розлучитися з дитиною. Так і поїхали всі трамваєм чотири-п’ять зупинок. Що, звісно, виявилося величезною помилкою, коли ти щойно після операції. Та нічого, всі вижили. 

Додам, що в усіх пологових є так звані Infoabend, вечори, де вас інформують. Приходите в зазначений час, усіх розміщують у великій залі й співробітники показують вам презентацію приблизно на годину. Швидше за все, німецькою. Та в принципі все зрозуміло. Можна ставити запитання, на всі відповідають. Дають брошури з інформацією. Приміром, одна моя знайома вибрала пологовий за принципом «де кращі подарунки дають під час виписки». Мені в Vivantes подарували, здається, лише рушник та одяг для дитинки. 

Також є курси підготовки для вагітних, Geburtsvorbereitungskurs. Їх проводять Hebamme. Ці курси і для тих, хто народжує вперше, і для тих, хто вже має діток. Майбутні породіллі діляться там досвідом, вивчають техніки дихання під час пологів, медитують. Це теж оплачує страховка. Ви отримаєте брошури з корисною інформацією, наприклад, на тему «годування та алкоголь». В Берліні дозволяють випивати до двох маленьких бокалів пива чи вина. Курси проводять і англійською, проте за них, можливо, доведеться доплачувати.

У цілому мені все сподобалося. У майбутньому, думаю, я б краще шукала клініку та hebamme. Але третього разу не буде, бо після третьої дитини я пішла з «великого спорту». До речі, зараз упевнена, що лікарі мали рацію, коли наполягли на операції. Це зберегло здоров’я мені та моїй малечі.

Мої двоє дітей народилися в Берліні: шість років тому — донька, й чотири роки тому — син. Вони обоє народилися в клініці Vivantes Auguste-Viktoria-Klinikum. 

Думаю, немає особливої різниці в тому, в якій клініці народжувати. Деякі медичні центри мають перинатальне відділення, тобто відділення, де відкачують новонароджених дітей, якщо ті мають проблеми, а є клініки без таких відділень. Але раптом що, немовлят швидесенько везуть до таких клінік. Наприклад, коли моя донька народилася, вона не мала смоктального рефлексу і мала купу ускладнень, бо з’явилася на світ завчасно. Але клініка, в якій я народжувала, не мала перинатального відділення. І нас миттєво відвезли в іншу клініку на швидкій. Моя донька трошки полежала в інтенсивній терапії, яку в Україні називають реанімацією. Але я не скажу, що дуже переживала, тому що достатньо давно живу в Німеччині, щоб розуміти, якого рівня тут медицина. 

Одразу після пологів сина відвезли в клініку DRK Kliniken Berlin Westend, а дочку — в St. Joseph Krankenhaus. Відділення для немовлят прикольні і там, і там. Але в Westend більше прохідний двір. Тобто якби я мала вибір, то зупинялася б на клініках західного Берліна. Підкреслю, що відвозили нас різним транспортом і в різні відділення: дочка лежала в перинатальному, а я — в гінекологічному. Ми були як два різних пацієнти. Дочку, та й сина, потім везли в спеціальному авто, з облаштованим боксом для немовлят, мене ж везли на звичайній швидкій.

Коли я приїхала на пологи в місцеву клініку, у мене був один рюкзак. Для мене було дико, коли чула від жінок, що в Україні вони везли з собою матраци, постіль, підгузки, одяг. Я приїхала народжувати до клініки на таксі, бо тут не заведено їздити на швидкій. На той час, до речі, я взагалі не говорила німецькою. Тому домовитися з сусідом, щоб відвіз на машині, не могла. Тобто спочатку зі мною був рюкзак, а от коли мене виписували, то мала стільки речей, що то був якийсь жах: рушнички з якимись мультяшними героями, качечка для плавання від клініки, купа підгузків на перший час, якісь йогурти, водичка з собою. І я знаю, що в цьому велика різниця між країнами, бо в Україні абсолютно все слід привезти. До мене чоловік приїжджав ввечері з роботи поїсти, оскільки залишалося дуже багато продуктів: якісь там йогурти, фрукти, чай, кава, салатики, тортики ще й з обіду залишалися. 

Також тут цікаве ставлення до дієти для мам, які годують. Моє щастя, що я ніколи не чула про жодні дієти. Коли я народила, сказала медсестрі, що хочу поїсти прямо зараз. Мені одразу принесли гуляш у томатному соусі, гриби, капусту. Я коли це все сфотографувала й надіслала знімок мамі на Франківщину, вона прислала тільки три смайлики, де, знаєте, чоловічок тримається за голову і кричить. У принципі, я прогодувала свою доньку вісім місяців і не знаю, що таке дієта. І коли батьки з Франківщини спробували заговорити про неї, донесла все, що думаю. Бо як можна саджати на дієту жінку, яка й без того зморена. Німецьким лікарям не відомо, що треба обмежувати раціон жінки, яка годує грудьми. Для мене це було величезною культурною відмінністю. Щодо лікарів: уже потім дізналася, що лікарі приходять у крайніх випадках. А так, лікар може ну раз прийти подивитися. 

Коли я народжувала доньку, мені запропонували лягти під електрокардіограму. Я лягла. Тоді підходить до мене медсестра й каже: ти апфельшорле будеш? Це мінеральна вода, змішана з яблуневим соком. Я думаю: ну буду. А вона мені каже: слухай, а у ванній полежати хочеш? А я так взагалі, знаєте, припухла трохи, кажу: хочу. Коротше, заводять мене в приміщення зі стелею темно-синього кольору і на ній сяють зірки. Значить, світла майже немає, переді мною ванна, велика досить, і це я в ній не народжувала. Тобто це все суто, щоб розслабитися, розумієте. Але ванна стоїть у залі, в якій народжують. Коротше, ванна, поряд із нею з однієї сторони мій чоловік сидів, а з іншої — та ж медсестра, яка підливала мені апфельшорле. 

А потім, знаєте, я побачила якусь штуку з тканини, яка звисає зі стелі й закінчується таким величезним вузлом. Питаю медсестру: а що це таке? А вона мені: це якщо ви захочете на тій штуці погойдатись. Оце я тоді прозріла, я вам кажу.

Також дівчата з України часто запитували мене про вартість пологів у Берліні. Скажу так: коли я народжувала, то мала звичайне медичне страхування від Techniker Krankenkasse. У принципі, всі страховки між собою схожі. І коли я народжувала свою старшу дитину, доньку, то на все в мене пішло десь сорок євро. Бо десь на п’ятнадцять я купила цукерок, залишивши їх медсестрам: дівчата були дуже здивовані, дуже раділи. І на решту я наїлася снікерсів на першому поверсі в автоматі.