У районі Шарлоттенбург, Вестенд, розташований монастир, який довгі роки був прихистком для католицького ордену Стейлер. Особливість його полягає в тому, що монахині цього ордену носять яскраві рожеві вбрання і моляться безперервно 24/7, у стінах монастиря було намолено 744 тисячі годин.

Монахинь в цій церкві лишилось всього 8 з 47. «Нової крові» не було вже багато років, тому підтримувати сам монастир і господарство стало занадто важко, тож сестри переїхали до іншого монастиря в Нідерландах. Однак будівля пустувати не буде. Монастир на 99 років у Ватикану викупив берлінець, барон Gero Freiherr von Schele. Він володіє приватними садочком та школою в Берліні, а на монастир має грандіозні плани: створити школу та садочок на 120 та 60 місць відповідно, надаючи змогу вчитися тут і українським дітям. 

Разом зі своєю подругою та партнеркою Аллою Бєліковою, Геро вже почав допомагати українцям. Поки триває процес акредитації нової школи, вони перетворили колишні келії монастиря в затишні кімнати для жінок та дітей з України. 

• Геро, яке ваше бачення сучасної школи? 

Ми – дуже маленька приватна школа, що розташована тут, за рогом. Але ми були однією з перших в Німеччині, яка працює цілий день. Зазвичай, школи тут відкриті до 12.30, що дуже незручно для працюючих батьків. У нашій діти можуть перебувати до 18.30. Спочатку діти могли залишитися в школі до 16.00 разом з учителем продовженого дня і виконувати домашню роботу. Однак, цей учитель не був спеціалістом з різних предметів. Тому ми вирішили продовжити саме шкільні заняття і об’єднати виконання домашнього завдання з практикою. Таких шкіл у Німеччині дуже мало, система, на жаль, дорога. 

Як це відбувається в звичайній школі: уроки проходять до 12.30. Потім обід, а далі з дітьми сидить якийсь учитель, вони грають і чекають, поки батьки їх заберуть. Ті самі батьки мають допомагати з домашнім завданням. За нашою системою діти роблять усі завдання в школі, тому вечір можна цілком присвятити сім’ї. 

З 16.00 до 18.00 працюють факультативи. Діти можуть займатися у спортивних секціях чи вчитися грати на музичних інструментах. 

Не знаю, як воно вийшло, але монахині довірили мені цю будівлю і погодились з тим, щоб у ній запрацювала середня школа та ще один садочок. 

Ваші школи завжди на приватній основі чи ви намагаєтесь отримати допомогу від держави?

Наші школи приватні, але вони затверджені державою. Тобто, ми отримуємо часткове фінансування. Зазвичай, частина оплачується державою, а іншу частину доплачують батьки, якщо мають спеціальні побажання. 

Стосовно нового проекту: ми також плануємо отримати фінансування, але ви знаєте, як в Німеччині все довго. Для українських жінок, що вже працюють, проблема садка і школи стоїть дуже гостро. Якщо ти приїздиш сюди з України, ти маєш працювати, але знайти роботу важко без знання мови, тож ти ще повинен її вчити. Це просто замкнене коло для жінок, які приїхали разом з маленькими дітьми. У кращому випадку, вони можуть влаштувати дітей в садочок на пів дня. Але місць в Берліні майже нема. Тому ми з Аллою вирішили діяти і не чекати, поки вся офіційна частина буде повністю виконана. Намагаємось самоорганізуватись і створити групу продовженого дня. Знайти для цього українських вихователів, вчителів і психологів. Маємо хоча б спробувати. 

У мене є друзі, які орієнтовані на спортивні змагання. Ми з ними є членами організацій. Я отримав дзвінок від мого друга, який вивіз сім’ї українських спортсменів олімпійського резерву. Вони з березня живуть при стадіоні, і мій друг запитав, чи можу я прийняти цих дітей до школи. Я погодився, так все і почалось.

• Як проходив сам процес купівлі цієї будівлі у церкви?

Насправді ми її не купили. У церкви дуже специфічні контракти. Ми взяли цей монастир в аренду на 99 років. Угода була ініційована зі згоди самих монахинь ордену. Вони не хотіли, щоб будівля перетворилася на офіси чи якийсь готель. Я зустрівся з настоятелькою, розповів їй про свою ідею з дитячим садочком і школою. Їм дуже сподобалось, тож цей етап пройшов швидко. Але церква має безліч інституцій. Настоятелька мала узгодити план з архієпископом Німеччини. Поки ми чекали відповіді, новини потрапили в пресу, і ми зустрілись з невдоволенням деяких прихожан. Ватикан також не квапився з рішенням. Нарешті з нами зв’язався церковний адвокат, і угоду було укладено. 

• Розкажіть про свій власний бекграунд. Як ви потрапили в сферу освіти?

Я вчив право в Великобританії. Після навчання мені пощастило, і я отримав роботу в Парламенті, в палаті общин. Це будо дуже круто, якщо чесно. Потім повернувся назад до Німеччини. Одного разу мене попросили допомогти в школі, я думав лишитися на три місяці і знову поїхати. Але мені дуже сподобалось працювати в школі. У тебе з’являється ідея якогось проєкту, наприклад створити команду з футболу або арт-гурток, і ти можеш одразу втілювати його в життя, і швидко бачити результати. 

Наприклад, мені вчора подзвонив друг, який бере участь у «Формулі-1». З ідеєю створити жіночу команду «Формули-1» протягом 8 років. У нас вже був приклад успішної співпраці з ним. Ми зібрали молодіжну команду з футболу. Тому він знову звернувся до нас з пропозицією. Будемо імплементувати її в шкільний процес.

Я також працюю з дітьми. Більше в адміністративному напрямку, але я завжди обираю собі найцікавіші процеси. Однак, бувають моменти, коли, наприклад, водій автобуса захворів, тож сідаю за кермо та везу їжу для дитячого садочку. 

• А що стосовно український дітей? Як проходить процес їхньої інтеграції у німецьку шкільну програму?

На даний момент я намагаюсь взяти на роботу трьох українських вчителів. Це трохи складно, зважаючи на державні правила працевлаштування. Однак, є й інша проблема. Зараз у школі 30 українських дітей, і ми помітили, що в багатьох із них досі нема мотивації вчитися німецькою. Думками вони вдома, в Україні, і сподіваюся, що невдовзі повернуться до своєї школи. Тож є такі ситуації, коли учень 12 років каже: «я повернуся додому за півроку, навіщо мені вчити німецьку?!». Тож намагаємось знайти підхід до кожного. Наприклад, деякі учні люблять гроші і хочуть займатися бізнесом. Тож мотивуємо їх тим, що знання німецької стане йому в нагоді у майбутньому, для бізнесу. Є такі учні, що вчаться мові дуже легко і швидко. Однак, на жаль, багато дітей не мають для цього достатньо бажання. І це зрозуміло, особливо в тих випадках, коли сім’я розлучена, і батько досі залишається в Україні. Діти не бачать цей етап як можливість почати нове цікаве життя. 

У нашій школі є соціальний педагог, посада схожа на психолога. Вона працює з тими дітьми, до яких ми не можемо знайти підхід. Використовує для цього арт-терапію. 

• Який напрямок ви оберете для школи, що відкриється в монастирі?

Вона буде для українських дітей. Мені подзвонив представник ради нашого району Шарлоттенбург з тим, що наразі в них є 150 дітей, які досі не мають місця у школі. Ми можемо прийняти деяких, але не всіх. Наша приватна школа спортивного напрямку, тож у класах більше хлопчиків. Думаємо збалансувати. 

• Ваші власні відчуття щодо цього проєкту ?

Діти сильні і  завжди можуть впоратись з усім. Вони не зобов’язані інтегруватися в німецький соціум, якщо їхні батьки та вони самі цього не хочуть. Ми не повинні їх примушувати. Але, я вважаю правильним скористатись цим шансом. Вивчити мову, дізнатись про культуру. Ось приклад: діти деяких дипломатів переїздять в різні країни, однак ходять тільки в англомовні школи. Інші ж кожного разу при переїзді змінюють школу на місцеву. Як результат, перші знають тільки англійську мову, а другі – мови всіх тих країн, в яких вони жили. Батькам важливо показати дітям, який це прекрасний шанс розвиватися.  

• Алла, одягнена в рожевий костюм як данину Ордену рожевих монахинь, провела екскурсію монастирем для редакції. Поділилася ідеями створення комфортного простору для біженців, що наразі винаймають тут житло.

Процес затвердження закладу як школи може зайняти до року. Тому запропонувала Геро, поки він чекає на всі підтвердження, використовувати монастир як житло для біженців з України. Я допомагаю українським жінкам з працевлаштуванням з початку війни. Якщо у них досі немає житла, вони можуть винайняти його тут. 

Для переселенців ми пропонуємо в оренду келії. Кімнати досить великі, на кожному поверсі є душові. Велика кухня, де можна готувати та їсти усім разом. 

Молитовну залу плануємо перетворити на актову. Тут чудова акустика, багато місця і є орган. Будемо влаштовувати благодійні виступи, запросимо молодіжний оркестр, що евакуювався з Харкова. У великих кімнатах на першому поверсі хочемо облаштувати бальну залу та приміщення для занять з йоги.

На території монастиря є садок, в якому ростуть яблука і сливи. Також був город з лікарськими травами. Монахині господарство вели дуже охайно, тому будівля збереглася в найкращому стані. 

Наша мета: створити тут українське ком‘юніті. Об’єднати людей з бажанням допомагати і підтримувати одне одного. 

Хочемо, щоб люди могли самоорганізовуватися, ділити задачі між собою. Наприклад, дітей можна доглядати почергово, поки батьки на роботі. Ми з Геро готові допомагати будь-чим.

• Геро зізнається, що єдине, чого він боїться більше за все, – це рахунків за  електроенергію. 

Мабуть, вже всі розуміють, що зима для європейських країн буде важкою.  Однак, це значить, що будемо економити. Це єдиний ризик, який я бачу. Усе інше сплануємо. 

Фото: Олена Краснокутська