Вона народилася в Південному Тіролі, але вже 12 років живе в Берліні. Berlin4ua продовжує серію розмов з культурними діячами, що створюють сучасне обличчя німецького мегаполісу.

• Ми зустрічаємось у вашій новій студії в Берліні, в яку ви нещодавно переїхали..

Так, раніше у мене була майстерня в Нойкьольні, а тепер я маю 2 творчих простори: оцей новий – для роздумів, пошуків ідей, зустрічей, та інший – власне виробничий цех, де дуже брудно і запорошено.

• Познайомились ми у Больцано, звідки ви родом. Це мальовниче містечко у Південному Тіролі – цілковита протилежність галасливому Берліну. Чому ж саме Берлін став вашою базою?

Уже 12 років як я живу в Берліні, і власне зараз я дійсно можу сказати, що вважаю його своїм домом. До того я певний час жила в Лондоні. Але Берлін дійсно дуже різниться з моїм рідним Больцано: там всі навколо тебе знають, тільки вийдеш з дому – усім вже все про тебе відомо, нічого не приховати – навколо всі свої.

А в Берліні ти можеш пірнути у безліч різних реальностей! Скажімо, я обожнюю подорожувати, але якщо ти в Нойкьольні – ти уже ніби подорожуєш, бо ти можеш сидіти в іракському автентичному ресторані, а потім звідти перейти до хіпстерської кавʼярні, яку тримають французи – і там все буде точнісінько як у Франції. У цьому великий шарм Берліну – одна реальність існує поруч із зовсім іншою, і мені саме це тут дуже подобається. 

Єдиний недолік Берліну для мене – це те, що він дуже плаский. Не вистачає гір! Адже в Больцано у мене сформувалися дуже високі вимоги до природи і краси – там з будь-якої точки видно розкішні Альпи. 

• Мене дуже вразила ваша робота “Колективне зусилля” в больцанівському MUSEION на відкритті виставки Kingdom of the Ill, в якій взяли участь 20 художників із усього світу. Із чого для вас почався цей проект, покликаний осмислити поняття здоровʼя і хвороб?  

Я знала про попередню частину великого дослідницького проекту Techno Humanity, тож я дуже швидко відгукнулася, коли куратори Kingdom of the Ill запропонували мені створити інсталяцію з ідеєю довкола пандемії. І я почала досліджувати тему здоровʼя загалом – говорила з медиками, волонтерами, які працювали в лікарнях під час пандемії, з психологами, представниками альтернативної медицини, біо-медицини. І от саме про біо-медицину я дізналася справді приголомшливі факти: що в нашому регіоні близько 13000 людей добровільно беруть участь у наукових дослідах для того, щоб медики могли краще зрозуміти виникнення та розвиток поширених хвороб. Це масове колективне зусилля я переосмислила в скульптурі, що складалася з відбитків, які я просила цих людей – волонтерів – залишати на шматках глини, затискаючи їх у долоні. Як перед здаванням крові треба затискати кілька разів кулак, так само я просила людей стискати шматок глини, і потім з цих відбитків я зібрала інсталяцію. Сам процес стискання глини у долонях я відзняла на відео і теж включила це до інсталяції.

• Ця виставка в Больцано стала гучною культурною подією сезону. Але загалом сучасне мистецтво досить нещодавно зʼявилося в тірольському регіоні, для тих місць це певна революція, яку створив Museion.

Так, це правда перший великий незалежний музей сучасного мистецтва в регіоні. “Музейон” дійсно робить важливу справу – осучаснює цей мальовничий, але досить консервативний регіон із міцними католицькими традиціями. І він самим фактом свого існування, своїми провокативними проектами спричиняє суспільну дискусію – комусь це подобається, комусь ні, але це не дає застигнути і зупинитися.

• Населення вашого рідного міста Больцано – 100 000. Рівно стільки зараз українців в Берліні. Тобто одна лише нинішня діаспора українців в німецькій столиці за розміром – як ціле місто! Ви помічаєте присутність і вплив українців?  

Звісно, так, але я завжди помічала українців у Берліні, наче вони були тут завжди. У мене повно знайомих і друзів тут уже багато років. Звісно, зараз вимушено зʼявилася велика нова хвиля українців, тепер набагато більше чути українську мову – я її розрізняю на слух, вона дуже мелодійна і ніжно звучить.

• А як ви особисто відчуваєте те, що до цієї війни в Німеччині загалом не дуже розрізняли українців і росіян?

Я маю зізнатися… Коли почалася ця жахлива війна, я перш за все пішла дивитися мапу – де ж саме ця Україна, і я була вражена розмірами вашої країни. Наскільки вона величезна! Це стало для мене дійсно відкриттям.

І ще один сюрприз: ми в Італії маємо один з видів пасти, що називається фелічеті – це дуже популярна паста, традиційна для регіону Доломітів. І яке ж було моє здивування дізнатися, що наше італійське фелічеті робиться з українського борошна! Перша моя думка після цієї новини була “треба купити побільше пачок, бо раптом будуть затримки поставок борошна через війну”.

У Берліні було багато хвиль еміграцій – італійців, турків, сирійців. І щоразу нові люди привносять сюди свою культуру, збагачуючи це місто. Сподіваюся, скоро ми побачимо ще більш помітний український вплив у Берліні.

• У вашій родини ви говорите кількома мовами. Чоловік – француз, сама ви говорите однаково італійською і німецькою, але ви довго жили в Британії, тож якої мовою ви говорите з сином? Яка мова у вас основна?

Удома наша з чоловіком основна мова англійська, хоч він і француз, але з сином я говорю німецькою, хоча раніше намагалася іноді перемикатися на італійську. Я росла двомовною з моїми батьками – вчилася писати одночасно на італійській і німецькій, і це абсолютно не було дивним для мене, у нас все Больцано так живе. Особливість мультилінгв-дітей в тому, що вони пізніше можуть почати говорити, що і сталося з моїм сином. Але вже як почав – то одразу вільно перемикаючись з мови на мову. І далі він дуже дуже легко вивчив і англійську, хоч ніхто з нас в родині не говорив із ним англійською, просто йому вже було набагато легше вчити будь-яку додаткову мову, коли ти ітак знаєш кілька від народження.

Тож, усі українські діти, які зараз змушені в різних країнах світу вчитися на різних мовах, насправді отримують унікальний досвід  – це має стати їхньою перевагою! Чим більше мов знаєш – тим краще. У мого сина в класі 3 українці, і вони уже в цьому півріччі адаптувалися до німецької мови, і спілкуються з однолітками. Тож, нехай їм це допоможе далі в житті! Щиро зичу українцям щастя!

Фото: Олена Краснокутська