Можна безкінечно скаржитися на асортимент ринків за кордоном та бігати у пошуках смаженої гречки з кефіром, або почати відкривати для себе невідомі смаки і формувати таким чином нові нейронні зв’язки. Ця стаття – рецепт профілактики Альцгеймера з антидепресивною дією. Бо якщо ми перестаємо вчитися, пробувати щось нове та чудуватися – ми втрачаємо відчуття повноти життя.
Темно-фіолетова морква
Отже, мій фаворит і найпалкіша рекомендація номер один – темно-фіолетова морква! Купила випадково на фермерському ринку, але її у цей сезон часто можна побачити й у біомагазинах, поруч зі звичайною чи золотисто-жовтою.
Свіжа така морква не дуже вирізняється на смак, проте колір вражає, бо без шкірки вона таки більше схожа на вирізану з буряка. Борщ з такою морквою вийде насиченого темно-фіолетового кольору, навіть ближче до чорного! Мої гості були вражені забарвленням та смаком цього борщу, а син попросив купувати саме цю моркву й надалі.
Не думайте, що темне коріння – це плід фантазії нестримних сучасних ботаніків. Історичні джерела стверджують, що морква саме такого кольору була звичною для давніх греків і римлян. Ніби її насіння з поміж іншого було виявлено й у гробницях фараонів. Тож рекомендую вам таки вшанувати прадавні часи й приготувати якусь звичну страву з незвичною морквою. Тим більше, що за твердженнями науковців, фіолетового забарвлення моркві надає антоціан – антиоксидант, який позитивно впливає на серце, зір та має протизапальну дію. Цікаво, що навіть зовні однаково фіолетова морква буває різною всередині – від чорної, до білої чи світлої з помаранчевою серцевиною. Це захопливіше, ніж іграшки в кіндерах і точно корисніше.
Пастернак
Ніколи не купувала вдома пастернак. Такий корінець ще можна знайти на українських ринках, але не пригадую його в супермаркетах чи у своєї бабусі в підвалі, де в піску закопувалися картопля, морква та корінь петрушки. Мої знання про пастернак обмежувалися дитячою пісенькою, де «Танцювала риба з раком, а петрушка з пастернаком», і рядком «Пастернак схопив цимбали» з улюбленої у 6-річному віці поеми Богдана Чалого «Пригоди Барвінка та Ромашки». А от у Німеччині цей корінець цілий рік на овочевих полицях – поруч з картоплею, морквою та капустою. Декілька тижнів я вагалася і приглядалася, та зрештою таки спробувала додати його в овочевий суп. Тепер змушена зізнатися, що закохалася у цей приємний і дуже яскравий смак. Він насиченіший за корінь селери з більш пряним відтінком, а вареним зберігає твердувату структуру ближче до моркви. Я завжди тепер додаю пастернак до борщу, супів чи бульйону.
Для любителів все розкладати на молекули – пастернак багатий на калій, фосфор, кремній, цинк, марганець та вітаміни С і В – справжній городній скарб.Якщо у вашій родині обережно ставляться до нових смаків, то пропоную розпочинати знайомство з пастернаком виважено – не готуйте одразу каструлю пюре та не запікайте як безальтернативний гарнір, а додавайте його потроху, як інгредієнт до звичних страв. Наприклад, трішки додати в бульйон і витягнути, потім шматочок перетерти з картопляним пюре, через декілька днів можна порізати кубиками і додати в овочевий суп. Якщо ж ви експериментатор і не боїтеся нових смаків – одразу готуйте суп-пюре з вершками та карі.
Окрема насолода – запекти палички пастернаку та моркви з медом. Беріть одразу і чорну моркву, і жовту! Тут все просто – трішки приварюєте порізані вздовж корінці, потім висушуєте, солите, перчите, зовсім трохи поливаєте рідким медом і... в духовку! Через 15 хвилин дивуєте гостей супер дивовижним гарніром чи закускою до пива.Кольрабі
Усі ми так чи інакше успадковуємо смакові традиції своїх родин. Як ото мамин борщ найсмачніший, так і продукти, що знайомі з дитинства – улюблені. Не знаю, як так склалося, але з якихось підручників я знала, що кольрабі – це кольрабі, але ніколи раніше не зустрічала її у складі якихось страв. Зрештою, моя уява чи смаковий досвід не підвели – кольрабі, це щось середнє між капустою та ріпою. Тут можна теж коротко додати, що через пахучість я категорично ніколи не куштувала ріпу, скільки мене не переконували знайомі, що це майже, як французький сир. Отже, смердючий сир я люблю, а ріпу ні. Та повернемося до кольрабі. Назва овочу складається з двох слів «коль» – німецькою це капуста, та «рабі» – тобто ріпа.
Оскільки ріпу я не їм, то можу визначити лише, що кольрабі справді дуже схожа на капусту, а точніше – це наче просто капустяний качан. Той самий про який у моєму дитинстві ходили легенди, що він збирає всі нітрати й тому його краще не вживати. Відважилася я купити кольрабі місяць тому й от уже місяць вона у мене чи не в кожній страві. Я додаю кольрабі всюди, де раніше була капуста – овочеві салати, супи та рагу.
Тепер замість листочків звичайної капусти у мене повсюди кубики кольрабі. Як ви здогадалися, навіть у борщі. Різниці в смаку ви не відчуєте, лише інша текстура. Якщо ж ви спокуситеся на весь перелік корисних речовин кольрабі й захочете відчути її максимально – то це таки салат з олією та зеленню або оладки. І там, і там рекомендую грубу тертку, чорний щойно змелений перець та сметану.Велетенський огірок
Тут все просто – це велетенський огірок. Його приніс з гордістю з ринку мій син. Я звикла, що підліткові продавці завжди й усюди впихають якийсь непотріб, тож без особливої уваги поклала в холодильник. Якось ми звикли, що гарні смачні огірки – це малючки, а от велетні розміром із великий кабачок – це переростки для насіння, а то й взагалі жертви хімікатів. Але вкотре відчиняючи холодильник, я згадала, що коли була малою, то саме такі огірки й лежали у бабусі на підвіконні на ганку. На диво велетень всередині виявився з гарною твердою структурою та невеличкими насінинами.
Дуже ніжний і смачний, без гіркоти. Ідеально смакував тонко нарізаним у салаті зі стеблом селери, кольрабі, жовтим болгарським перцем та кінзою, заправлені гарбузовою олією з рожевою сіллю. У п’ятницю на ринку я полювала вже сама за велетенськими огірками для салату. Бо вони значно смачніші «турецьких».
Батат
З 90-х пригадую, що «солодка картопля» – це підозріло коричневі тістечка, а ніякий не батат. До речі, ходили легенди, що роблять ці солодощі, перемелюючи вчорашні торти та печиво, тому я до словосполучення «солодка картопля» максимально упереджена з дитинства.
Не пригадую, щоб мені доводилося куштувати батат під час моїх подорожей світом раніше. Навіть зараз от я пишу статтю у вордівському файлі, а «батат» підкреслюється як неіснуюче в українській мові слово. Тож підозрюю, що ви як і я не дуже знаєте, що робити з цими корнеплодами, які тут дуже популярні.
Мабуть, таки вперше я замовила батат у Берліні на гарнір в закусочній каррівурст, де працював мій син. Вирішила, що фрі-батат це корисніше ніж картопля-фрі. Звісно, гугл розсипається у компліментах – цей коренеплід захищає ваші очі, кров, печінку, всіляко сприяє омолодженню та навіть бореться з раком. Тобто, звичайний набір корисних речовин будь-якого овоча, якщо його не висмажувати в олії до стану шкварки. Отже, батат можна їсти сирим – просто нарізаєте тоненькими кружальцями або натираєте на терку. Якщо підключити фантазію складно, а інтернету з рецептами нема під рукою, пропоную відштовхуватися від наступного – батат перегукується за смаком із гарбузом, картоплею та морквою, дуже солодкий сорт може навіть з твердою грушою.
Якщо є якийсь ваш улюблений салат з тертою морквою – спробуйте замінити її бататом. Його можна смажити і варити, як звичайну картоплю. Спробуйте деруни з бататом і додайте трохи карі. А от пюре рекомендую готувати з вершками, а перед подачею кілька крапель олії чи посипати бринзою і кінзою.
Ну і класичний рецепт – запечений з прованськими травами батат – так багато хто робить з гарбузом. Щоб підкреслити солодкавість, якщо ви її любите в таких стравах – додайте трохи кориці та гарбузової олії. Попереду холодна пора, а батат зігріває не лише своїм яскравим помаранчевим кольором та пряним смаком, але й ситністю.
Хай вам буде тепло, а новим нейронним зв’язкам смачно!
Фото: Наталі Якимович
