OCHIS – унікальний на весь світ український бренд окулярів, які створюють із кавової макухи. У багатьох країнах товари цього бренду вже представлені на полицях магазинів оптики. Як частина команди OCHIS переїхала до Берліну і продовжує розвивати бізнес під час війни? Говоримо з представниками бренду – кретивним директором та співзасновником Акимом Карпачем та маркетинг-менеджеркою Юлею Петренко.

Із чого почалася ваша співпраця з OCHIS?

Аким: Це був 2019 рік. Макс, засновник бренду, написав мені листа, що хоче зйомку. Тоді я працював фотографом і мав багато кейсів. Разом із Юлею ми поїхали до нього в майстерню, яка тоді ще була в гаражі його дому. Він показав нам усі процеси виготовлення окулярів. Мені це було важливим, оскільки, як фотограф, я мав усвідомлювати індивідуальність бренду, заглибитися в його деталі. Особливо коли йшлося про окуляри з кави. А я вже тоді п’ять років окуляри носив і про каву знав безліч усього, бо працював баристою і був серед кавової тусовки. 

Тож спочатку ми просто зробили зйомку для сайту й “кікстартер” проєкту, а тоді зрозуміли, що нам комфортно співпрацювати. У Максима якраз був план запускати “кікстартер”, тобто виставити трішки змінений дизайн окулярів на платформу для стартапів. Я почав допомагати з візуалізацією. Так ми запустили “кікстартер”, а тоді стали партнерами. 

Юлія: Завдяки “кікстартеру” у проєкту OCHIS з’явився гарний шанс заробити грошей і піднятися. Зважаючи й на те, що про окуляри з кави вже тоді писали світові ЗМІ, такі як BBC News. Я ж спочатку просто спостерігала за всім, працюючи на іншу компанію. Але почався карантин, і Аким, і я працювали з дому, тому я бачила все, що відбувалося в OCHIS зсередини. Іноді допомагала зі зйомками як асистентка або як модель. Тому компанія розвивалася на моїх очах. За два тижні до 24 лютого ми виїхали за кордон. Коли почалася повномасштабна війна, я втратила свою роботу, бо перебувала не в Україні, а компанія не розуміла, як діяти. 

Аким: Перший місяць і OCHIS перебудовували всі процеси, щоб працювати далі. Ми думали, як зібрати команду, як організувати роботу, тому що наше виробництво в Україні.

Юлія: Важливо було структурувати процеси, щоб працювати й підтримувати українську економіку. Тому на той момент я просто опинилася поруч із Акимом, зі своїми компетенціями, щоб закрити питання SMM. Потім роботи побільшало, і тепер я Marketing Operations Manager. Скажу, що працювати з Берліну сьогодні легше.

Чому з Берліну працювати легше?

Аким: По-перше, у нас тут багато знайомих. Це рятує, бо з друзями все здається можливим. Також у Берліні хороший нетворкінг і розвинений ринок. 

Юлія: Берлін відкрив нам нові шляхи ще й тому, що ми тут познайомилися з киянами, з якими вдома не спілкувалися, а тут відчуваємо неабияку спорідненість із ними. А ще це зручна точка, щоб рухатися по Європі. Ми можемо показувати наш продукт у різних країнах і бути мобільними. І, як мені здається, в Берліні нами цікавляться.

Здається, натурпродукт у Берліні має «розлітатися». У вас так?

Юлія: Тут є як хороші сторони, так і погані.

В Україні еко-напрямок бізнесу лише зароджується. Він усього кілька років «на слуху». Для декого ми незрозумілий продукт, типу: «Навіщо мені такі окуляри?» У Європі ж ця історія не просто зрозуміла, вона необхідна. 

Тут дуже переймаються тим, щоб не забруднювати планету. Тобто в Європі є попит. Проте пропозицій у Європі теж вистачає. У Німеччині і якість оптики на іншому рівні, і брендів більше – тут є конкуренція.

Цікаво, тому що в багатьох сферах ситуація «навпаки».

Аким: Усе пов’язано з економічним станом країни. Екологічність – результат того, які зарплати в людей. На жаль, вона не для всіх, а для тих, хто може її собі дозволити. Це факт, який важко прийняти, але пластикові окуляри за двісті гривень доступніші, ніж ті, що виготовлені з натуральних матеріалів. Приміром, наші коштують в Україні від 3420 гривень. Ціна залежить від кольору, знову ж таки, від матеріалу. Європейська ціна трохи вища, зважаючи на логістичні витрати й податки. Продовжу, що в розвинених країнах є закони, які захищають природу. Це важливо, бо люди фіксують: пластик – це погано. 

Юлія: Думаю, у європейців кращий рівень життя, бо в них закриті базові питання: житло, їжа, одяг. Таким чином у них є гроші на те, щоб і квіти в крафтовий пакет загорнути, і копійку за паперовий пакунок у продуктовому магазині доплатити. Так само з окулярами: вони усвідомлюють, чому екологічність важлива. У цьому сенсі ми дійсно в Європі актуальні, бо можемо запропонувати продукт, у якому люди зацікавлені. Вірю, що українці також у цьому плані стануть свідомими. 

На вашу думку, така ситуація – наслідок непоінформованості людей чи економічного рівня країни?

Аким: Для мене наша країна – як дитина, яку в 91-му році кинули у воду й сказали: «Греби». Тридцять років незалежності – дуже мало для того, щоб впровадити правила, законопроєкти. Тому очікувати за такий короткий термін економіки, як у Європі, – неправильно.

Країна має розвиватися й навчати своїх спеціалістів. І краще – за кордоном: щоб переймати досвід і мати зв’язки. І загалом країні треба час, аби вирости. Мені здається, що в українців завищені очікування щодо України. Зробити все, як за кордоном, – це класна мотивація, але ідея вимагає часу. 

Це нас і відрізняє від європейців: у них усе окей, вони розслаблені, а українці постійно працюють. Але Україна зараз перебуває в такому молодому віці, коли може швидко вбирати нове, коли легше бути щирим і мріяти. Європейцям це вдається складно, у них давно все налагоджено. 

Юлія: Це як великий і маленький корабель. Ми – мобільний корабель, тому можемо швидко змінювати курс. І завдяки тому, що в нас різні погляди, але один напрямок, ми експериментуємо. А Європа – це велетенське судно, яке й повернути непросто. Внести законопроєкт тут значно тяжче, бо люди живуть у комфорті. Певно, відсутність комфорту в українців і змушує нас рухатися. Тому що коли його немає, починаєш думати, що можеш зробити саме ти, щоб стало краще. А також, оскільки європейці звикли до хорошого життя, – маю на увазі, коли все спокійно й розумієш, яким буде «завтра», –  вони не такі спраглі на щось нове. Тож і нам, маленькому українському проєкту, може бути цікаво в Європі, тому що пропонуємо дизайн, якого тут немає. Адже постійно шукаємо нову картинку, форму, її обгортку. У Європі не всі хочуть навіть придумувати щось нове. Так і виникає питання: чи захочуть прийняти те, що запропонуємо. 

Ваш кікстартер-проєкт був онлайн-кроком закордон. Зараз ви з продуктом у Європі фізично. Чи є різниця?

Аким: Ми розуміли, що ринок в Україні обмежений. По-перше, наш товар дорогий, по-друге, люди в Україні не так часто шукають щось екологічне. А окуляри з кави – точно не продукт першої необхідності. Завдяки кікстартеру ми бачили, що більшість нашої аудиторії за кордоном: Європа, Британія, Америка, Австралія, Азія. З цього було видно, що нам треба рухатися за межі України, де ми навіть не змогли б довго існувати. Хоча наведений план довший і складніший. Проте важливо й те, що ми почали серйозно працювати за тиждень до «корони». Взагалі весь час нашого існування для бізнесу непростий. Тоді COVID, зараз війна. Сьогодні ми представлені в 20 магазинах у різних країнах: Швейцарія, Нідерланди, Англія, Австралія, Кувейт.

Юлія: Так, наш рух закордон почався до повномасштабного вторгнення. Це дуже полегшує життя зараз. Бо враховуємо досвід до 24 лютого, ще й пробуємо нові методи. Великий плюс у тому, що зараз можемо дістатися до тієї чи іншої точки особисто. 

Для вас це новий етап?

Аким: Однозначно. Тому що можемо бачитися з директорами оптик face to face. Таким чином миттєво отримуємо фідбек і переймаємо досвід. Це розв’язує нам руки. Адже коли просуваєш бізнес за кордон, вам треба попередньо провести якусь комунікацію, виїхати, подзвонити. Робити це зараз з України важко. Хоча є й відмінності. Наприклад, люди тут не готові працювати більше, ніж відведено. У них менша мотивація.

Юлія: Думаю, люди тут дуже цінують свій час і свій комфорт. Приміром, якщо ми комусь нецікаві, то вони навіть не будуть зустрічатися. У Європі дуже цінують якість, коли продукт служить роками, не ламається. Це все важливо враховувати. «Вихід» за кордон – великий крок у плані логістики, оскільки наше виробництво в Києві. Плюс деякі банки не роблять перекази в Україну, тому були проблеми з оплатами, вони займали більше часу. Ми доклали зусиль, щоб переналаштувати свою роботу, щоб організувати склад і в Європі.

Інша сторона медалі, що ми, як український молодий бренд, відчуваємо підтримку від європейців: і від клієнтів, і від магазинів. Це допомагає вірити в перспективи. Бо до війни уваги до українських компаній майже не було. Сьогодні вони ніби підсвічені, а це дає можливість проявити себе. 

Аким: У нас команда розкидана: частина перебуває в Києві, частина – в інших містах. У цих умовах працювати стабільно неможливо. Але ми всіма силами підтримуємо цей процес і людей. 

Хто розробляє ідеї?

Аким: Я і Максим. Останню колекцію присвятили Україні. Ідея полягала в тому, що продукт буде з частинкою чогось із рідної землі. У нашому випадку це квіти. Кожна квітка має сенс в українській культурі: соняшник – воля, волошка – краса, чорнобривці – сила. І ми, як країна, маємо квітнути – ось чому Tsvit. Хоча в нас небагато колекцій, адже довгий час займалися стандартизацією якості на виробництві. Матеріал новий, «живий», це не пластик, який легко зафіксувати. Тому немає готових рішень.)

Із якими бюрократичними проблемами ви зіштовхнулися у Берліні? Не повірю, що це могло пройти гладко і легко…

Аким: Ми приїхали в Берлін у середині літа – і от тільки в грудні будемо виставляти окуляри в місцевих оптиках. Але оскільки ми й раніше співпрацювали з іноземцями, то були до такого готові. Цей час ми поки представляли товар на міжнародних виставках: у Франції, Австрії, Греції. Щодо свого місця в Берліні – це мрії. Сьогодні важко думати настільки наперед. Всі плани звужуються до місяця.

Розкажіть про виставки. Як туди потрапляєте?

Юлія: Ось у Каліфорнії відбувся Vegan Fashion Week, куди запросили українських дизайнерів. Для нас це був неочікуваний проєкт. Усе розвивається в шаленому темпі.

Пів року тому ми й не уявляли, що житимемо в Берліні та їздитимемо на виставки, звідки запрошуватимуть на наступні. А паралельно писатимуть, що чекають нас на Vegan Fashion Week у Каліфорнії. 

Аким: Нас запросили на найбільшу оптичну виставку в Європі Silmo, яка відбувається щороку в Парижі. Це приклад того, як європейці підтримують український бізнес: нам виділили місце безкоштовно. Ціна малесенького місця там за чотири дні коштує від п’яти до десяти тисяч доларів. Туди з’їжджаються люди з усього світу. А ми були першим і єдиним українським брендом, sustainable project, який представляв окуляри на цій виставці. І ми були просто зобовʼязані скористатися цим вікном можливостей для розвитку українського бізнесу в світі.

Фото: Олена Краснокутська